"Подільська радниця" :: "У 33 РОЗІП'ЯЛИ ХРИСТА, А В 33-ІМ

«Ти кажеш, не було голодомору? Чому ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору? Греби, нічого людям не лишай!»

Мабуть, однією з найтрагічніших сторінок української історії є голодомор 1932-1933 років. Мільйони невинно убієнних, сотні тисяч загублених доль... За оцінками істориків, щодня в Україні помирало 25 тисяч людей, щогодини — тисяча, щохвилини відходило у вічність 17 життів...

Немає такого місця на карті Поділля, куди б не ступила нога Жовтого Князя. Не оминуло це горе і село Степанівку Вінницького району. I ось, через 75 років після трагедії, тут встановили пам'ятний знак жертвам голодомору.

- Це моя давня мрія, — зізнається сільський голова Анатолій Балатюк. — Я дуже радий, що односельчани підтримали таку ідею і взяли участь у матеріальних пожертвах на пам'ятник. Долучилась до благодійної акції також сільська рада. Інакше і бути не могло, адже голодомор, за неофіційними даними, забрав життя близько 700 мешканців нашого села. Це втричі більше, ніж під час Другої світової війни. Ще досі у нас проживають свідки тих трагічних часів. Знаєте, цей пам'ятник не лише данина загиблим, але й пам'ять живим і майбутнім поколінням. Є речі, які гріх забувати…

24 листопада на мітинг-реквієм у Степанівці зібралось майже усе село. З різних куточків поволі йшли старші люди, а поряд, несучи квіти до пам'ятного знака, поспішали дітвора і школярі. Прийшли і представники районної влади. Крізь сльози згадували голодомор безпосередні його свідки.

- Спочатку помер батько, — плачучи, розповідає 88-річна Ксенія Ребрій. — А за ним попухли три братики і сестричка. Я теж була за крок від голодної смерті, але Господь врятував. Досі сниться увесь той жах. Ніяк не можу зрозуміти, за що?! А ще так образливо і гірко стає, коли чую, як кажуть, що геноциду на Україні не було. Тоді чому на врожайних чорноземах вимерла майже уся моя родина?

Роману Шинкаруку було лише 9 рочків, коли голод прийшов на Поділля. Сьогодні дідусь з болем у голосі пригадує, як вимирала його рідна Степанівка:

- Голодуючі падали просто на вулицях, — каже він. — По селу їздила спеціальна підвода, яка збирала трупи. Їх закопували по 50 чоловік в одну яму. Як собак... І ні хреста, ні могилки. Дай, Боже, щоб хліб завжди був на столі наших дітей і вони ніколи не знали голодної смерті.

Кров холоне, коли слухаєш про випадки канібалізму. Їх у Степанівці було три. Особливо усім запам'яталась жахлива історія про те, як місцевий житель Аполлон з голоду зарізав рідну сестру. Він саме варив з неї борщ, як до чоловіка навідався священик, щоб підтримати словом у важку мить. Аполлон пригостив отця. Коли ж той згодом дізнався, що їв людське м'ясо, то помер на місці від розриву серця.

Під час поминального мітингу у Степанівці було освячено пам'ятний знак, відбулась панахида по загиблих. А коли оголосили хвилину мовчання, то кожен з присутніх запалив свічку як символ невмирущої народної пам'яті. На завершення реквієму роздавали цукерки, печиво і хліб. Хліб, якого мільйони українців так і не дочекалися у сумнозвісних 32-33 р.р.

Тетяна ДУБОГРIЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 5 грудня 2007 p.

"У 33 РОЗІП'ЯЛИ ХРИСТА, А В 33-ІМ - УКРАЇНУ!" У селі Степанівка встановили пам'ятний знак жертвам голодомору