ЩОБ ВРЯТУВАТИ КОХАНОГО ВIД НЕВОЛI - ОДРУЖИЛАСЯ З НИМ. 65 рокiв подружнього життя - залiзне весiлля - вiдзначило подружжя Карнаухiв з села Росоша Липовецького району
Йшов 1942 рiк. Вiнниччина в окупацiї. З нiмецького полону повертається у село 24-рiчний Павло Карнаух. Але з однiєї неволi мало не потрапив в iншу – саме у цей час по селу нiмцi забирали молодь на роботу в Нiмеччину.
Правда, брали тiльки неодружених i незамiжнiх. Хто мав сiм’ю – залишався у селi. Нiхто не знав, що там, у тiй Нiмеччинi, бо нiхто звiдти ще не повертався. От 20-рiчна Фросина i вирiшила врятувати коханого, на якого заглядалася ще до вiйни у сiльському клубi на танцях. Молодi люди вирiшили термiново одружитись. Було це 11 листопада 1942 року.
Але наречений не мав за собою анi фуфайчини, анi копiйки. I щоб прийти у церкву на власне вiнчання, не мав навiть штанiв. I тодi батько Фросини знiмає свої штани i вiддає їх майбутньому зятю. Отак у тестевих штанах i одружився.
– А ви у чому були одягнутi? – питаю у 87-рiчної Фросини Василiвни.
– А менi мама вимiняла на базарi вiдрiз гарного зеленого сукна. Ось з цiєї тканини я пошила собi весiльне плаття. I таке воно менi було дороге, що коли фашисти залишали наше село i все спалювали за собою, то я закопала те плаття у садку. Правда, коли вiдкопала – то, виявилось, воно зогнило.
Пiсля весiлля Павло знову пiшов на фронт, залишивши
вагiтну дружину. У 1943-му народилася дiвчинка Надiйка. Дуже радiв Павло, але не думав, що не судилося йому навiть побачити маленьку. Взимку 1944-го дiвчинка захворiла на запалення легенiв i померла. Повiдомила Фросина про це чоловiковi на фронт. Дуже плакав Павло, а командир його втiшав, мовляв, сьогоднi вiйна, стiльки людей щодня гине, у них нiколи не народяться дiти, а ти ж ще молодий, будуть у тебе ще діти.
У подружжя Карнаухiв на родилося ще три сини: Вiктор – у 1947-му, Андрiй – у 1949-му, Сергiй – у 1957-му. Сьогоднi 89-рiчний Павло Сергiйович i 85-рiчна Фросина Василiвна мають 6 онукiв i 4 правнуків. Усi вони з’їхались на їх 65-рiчне, – залізне – весiлля.
Згадували тих, кого немає поруч – молодим пiшов з життя середнiй син Андрiй. Немає в живих нiкого з рiдних чотирьох братiв Фросини Василiвни. Навiть молодший на 20 рокiв брат Микола – i той помер. А вона, найстарша, тримається на свiтi, i, бiля неї, як бiля рiдної мами, збираються усi племiнники i уся велика рiдня. I вкотре згадують сiмейнi iсторiї. Про те, як батько Фросини Василiвни був призначений збирати зерно у селян пiд час голодомору. Але, не витримавши цього жаху, вiн втiк у Баку i жив там. А в селi бабусина мама сама виховувала дiтей i жодного поганого слова не сказала про чоловiка. I дiтей так виховувала. Вже пiд час вiйни вони знову зiйшлися – i в них народився наймолодший син Микола.
А у дiдуся Павла три брати померли у голодовку. До речi, двох братiв звали однаково – Iван. У тi роки iмена давав священик. Так трапилось, що i один, i другий син народилися по святцях в Iванiв день, от батюшка так i назвав хлопчикiв.
Багато є спогадiв i сiмейних легенд у родинi, яка на усi свята збирається бiля Павла Сергiйовича i Фросини Василiвни. Вони – як той мiцний залiзний стержень, навколо якого ще тримається велика родина. Тому й на їхнє залiзне, перевiрене часом i життям непросте сiмейне життя з’їхалось багато родичiв.
Коли наостанок запитали ми у мiцних ювiлярiв, у чому секрет їхнього подружнього щастя, що б вони побажали сьогоднiшнiм молодятам, то почули простi та мудрi слова:
– Прощайте все, що б там не було у сiм’ї, глибоко поважайте один одного i нiколи не виносьте сiмейнi проблеми на люди.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
