Від редакції. З часу, відколи у редакції «33-го каналу» відкрилась «пряма лінія», по якій кожен із вас може поставити запитання або розповісти про наболіле, ми отримали сотні дзвінків та листів. Найбільше скарг було щодо виплати обіцяної тисячі збережень. Читачі скаржаться на новоутворену «мафію», послуги у 50 гривень, за які можна просунути чергу, і т. ін. Дуже просимо «Ощадбанк» звернути увагу на прозорість та організацію роботи на місцевому рівні з виплати вкрадених кровних грошей у наших співвітчизників. Крім того, вінничани неодноразово нарікали на роботу влади, комунальних служб, роботи суддів, беззаконня. Деякі із звернень пропонуємо вашій увазі.
«ЯК КОГО УБ’ЮТЬ у СЕЛI, ТО ПИШУТЬ «СЕРЦЕВИЙ НАПАД»
«Знаходжу на ваших сторiнках багато цiкавого, корисного i повчального. Вирiшила звернутись, бо на серцi бiль i велика образа. Справа ось у чому. Наше село вiд Немирова близько 20 км. Колись тут було дуже людно, а зараз живуть бiльше пенсiонери, i тi не захищенi. Жив у нашому селi одинокий старий чоловiк, недочував, недобачав, не бився i не сварився нi з ким. Одержав пенсiю, i його убили. Забрали до копiйки. Вбивцi посадили його на стiльчик, дали у руки молоток – начебто бив горiхи. Побачили сусiди, викликали голову сiльради. А той приїхав з лікаркою. Голова сказав: «Хто з ним буде возитись?» I написала вона – «серцевий напад». Всi, хто бачив покiйника, пiдтверджують – він убитий, побитий, на обличчi синцi.
Другий випадок – убив зять тещу. Теж «серцевий напад». I ми, старi, самотнi, боїмося цього «серцевого нападу», як вогню. Наша лiкарка дуже погано поводиться з людьми. Прийшла на виклик до старої жiнки i говорить: «Готуйся до корита!».
Продавцi у приватному магазинi обманюють. Але голова сільради «свiй», нiколи нiкого не захистив. Просимо, надрукуйте нашого листа, хай хоч люди прочитають, як ми живемо».
Ваша читачка з Немирiвського району
«НЕВЖЕ ДАЧНИКАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ОЗБРОЮВАТИСЬ?»
«Наш дачний кооператив «Медик» iснує понад 20 рокiв. За свiй кошт ми поставили бетоннi та дерев’янi стовпи, пiдвели електричний струм, регулярно сплачували за електроенергiю.
Але минулого року 12,5 га землi нашого кооперативу були вiдданi до с. Березна, нiбито ми стали селянами. Начальник цього РЕСу став хазяїном всього нашого електрогосподарства. За його розпорядженням у сiчнi-лютому 2008 року почали вiдрiзати дроти на дачних дiлянках. Людям, котрі були у цей час на дачах, пояснили, що викидають старе устаткування, замiсть дротiв проведуть кабелi. А лiчильники, мовляв, встановлять на вулицi перед дачами, щоб контролерам було зручно знiмати показники. Умови жорсткi, все треба зробити за свої грошi – i тiльки тодi комiсiя прийме до експлуатацiї нашi дачi. I нiкого не цiкавить, що це не село, що лiчильники можуть вкрасти, що вже розiкрали дроти, якi валялись прямо на землi. Вкрадуть – поставите новi! – i вся розмова. Захотiлося рейдеру здерти грошi з пенсiонерiв – ось вiн i видав розпорядження. Мiлiцiя у цi справи не втручається. А хлопцi-електрики добре пiдробляють, встановлюючи нове устаткування пенсiонерам за значнi кошти. У кого грошей немає – буде хазяйнувати протягом свiтлого дня i з курми спати лягати. Середньовiччя! До речi, коли один з дачникiв з рушницею не пустив електрикiв на свою дiлянку, то вони йому дроти не обрiзали i дозволили поставити лiчильник всерединi будинку. Так що, нам всiм озброюватись?!»
Анатолiй Романович, вiнничанин
«ЗЕМЛЮ ШКОЛИ ПРОДАЛИ...»
«У нашому селi земля не розпайовувалась, бо вона належить Українськiй академiї аграрних наук. А продавати її, виходить, можна, бо вже все продано. З ласки голови сiльради i керiвництва школи продана навiть земля школи, на якiй школярi мали учбовi дiлянки i де рiс фруктовий сад. Тепер близько п’ятдесяти яблунь i плодовi кущi викорчували, жаль дивитись. То невже майбутнiм бохоницьким учням не потрiбно буде займатись дослiдами на своїх дiляночках? Як ми будемо виховувати у дiтей любов до сiльського господарства, до рiдної землi, якщо її в них забирають?»
I. Собчук, с. Бохоники Вiнницького району
«У БОЛОТI ДIТИ ГУБЛЯТЬ ВЗУТТЯ»
«Пишуть вам мешканцi вул. Жовтневої з с. Буди Тростянецького району. Неодноразово ми звертались до нашого вельмишановного голови сiльради Анатолiя Яновського з проханням: «Вiдремонтуйте дорогу!» Вiн теж живе по вул. Жовтневiй i перед виборами давав багато обiцянок, мовляв, зроблю все: проведу газ (який ми проводили за власнi кошти), вiдремонтую дорогу... Але все залишилось тільки на словах. I сам наш вельмишановний голова з роботи i на роботу ходить у гумових чоботах, може i на пiдводi проїхати, тому що пройти по вулицi неможливо.
А що говорити про наших дiтей? Вони гублять взуття у болотi. Кожна мама старається взути свою дитину якнайкраще, i три пари взуття на сезон, виходить, замало. Ви самi знаєте, якi цiни на сьогоднішнiй день, i роботи постiйної немає».
Жителi с. Буди
"ХТОСЬ НОСИТЬ ГОДИННИКИ ЗА ПІВМІЛЬЙОНА ДОЛАРІВ, а хтось помирає у лікарні, бо нема за що лікуватися"
«Інформація про те, що у Вінниці відкрили клуб любителів годинників, прозвучала майже у всіх місцевих ЗМІ і докотилася навіть до Києва, де її одразу підхопили телевізійники. Авжеж, сенсація! Адже серед 20 бізнесменів, які створили той клуб, є власник елітного і найдорожчого у Вінниці годинника вартістю… півмільйона доларів (!). Виготовлений той годинник із платини, білого золота та інкрустований діамантами.
Слухала з екрана телевізора керівника клубу (а його дзиґар у клубі найдешевший, всього 5 тисяч) — і не могла стримати свого обурення. Ні, це взагалі класно, що люди об'єднуються у клуби за інтересами, але ж для чого хизуватися такими дорогими речами? Як тут не погодитися з відомим афоризмом, що хтось плаче, бо хліб черствий, а хтось — бо перли дрібні...
Я — людина не заздрісна. Розумію, що багатство просто так нікому не дістається. Для цього слід працювати. Але ж чому моя бабуся, котра вік гнула спину на колгоспному полі, працюючи за трудодень, не зуміла заробити собі на годинник вартістю якщо не півмільйона доларів, то бодай 100 доларів? І чому у колекції хатніх годинників мого дідуся, ветерана війни, орденоносця, найдорожчий годинник — ручний іменний «Восход», подарований командуванням армії, у якій воював? Ціна йому — якихось 20 радянських карбованців.
Для чого новоспечені українські нувориші щоразу намагаються принизити просту людину? Невже це у нашому менталітеті? За кордоном теж є дуже багаті люди, але там власники мільярдних статків сповідують аскетизм. І у моді там благодійність, а не так, як у нас, — все лише для себе. Тож я запропонувала б тому самому вінницькому підприємцю, про півмільйонний годинник якого віднедавна знає вся Україна, завітати у лікарню, де через відсутність коштів помирають не лише немічні старики, а й молоді люди, або у село, де половина жителів – без грошей і хліба.
У жодному разі не засуджую того бізнесмена. Як розпоряджатися власними грішми — його справа. Але чомусь хотілося б невдовзі почути із тих же ЗМІ інформацію про те, що годинник вартістю півмільйона продано на аукціоні, а виручені кошти перераховано на малозабезпечених. Це ж усього лише годинник…»
Богдана ЗОРУК, вінничанка
ВІДКРИТА ЛІНІЯ "33-ГО КАНАЛУ". Постав своє запитання за тел. 43-57-88
Від сьогодні поставити своє запитання будь-кому із керівництва області, міста, установ та організацій, просто цікавим та неординарним жителям області ти можеш за телефоном «прямої лінії», яка щотижня працюватиме у газеті «33-й канал». У п’ятницю із 9-ї до 16.00 ти можеш виходити на зв’язок із нами за тел. 43-57-88.
Ми вислухаємо всі ваші запитання та у відкритому режимі через газету опублікуємо найактуальніші із них, як і відповідь… якщо вона надійде. А якщо ні – розцінюватимемо це як ігнорування держслужбовцями конституційних прав громадян. Ви маєте право знати правду, і ми вам у цьому допоможемо.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
