Кажуть, жодні багатства світу не варті однієї-єдиної дитячої сльози. А ось з тих сліз, які з вини медиків пролив 8-річний Саша Комінарець із с. Зозів Липовецького району, назбиралося б ціле озеро.
- Саша — інвалід з народження, — розповіла у редакції його бабуся Людмила Григорівна Древніцька, до речі, учителька-пенсіонерка, відмінник освіти, ветеран праці. — На світ він з'явився недоношеним, 7-місячним. Лікарі таким діткам для підтримки вводять хлористий кальцій, але у нашого Саші та ін'єкція призвела до непоправного. На другий день його ніжки до колін були чорні, як свята земля. Уражені були також внутрішні органи. Діагноз, який поставили йому лікарі, приголомшив: кальценоз нижніх кінцівок, враження центральної нервової системи та ще цілий «букет» супутніх хвороб. Хвороба дуже рідкісна, за статистикою — 1 випадок на 10 тисяч.
Перших три роки ми майже не виходили з лікарні. Від систематичного надмірного прийому медикаментів, а особливо протиалергійних препаратів та гормонів, у Сашуні порушилась нормальна функція усіх органів (медикаментозний гастрит, дисбактеріоз, дискінезія жовчного міхура, вторинна кардіопатія, ушкодження кишечника, аденоїди алергічного характеру, зниження до нуля імунного стану і т.д). А ще розвинулась бронхіальна астма, від якої ми рятуємося, дихаючи щодня через спеціальний апарат «бебіхайле».
По усіх документах — і у Пенсійному фонді, і у соцзабезі — ще донедавна Саша вважався інвалідом дитинства до 18 років. Проте в області вирішили, що він — майже здоровий, і коли ми у грудні 2006-го року в черговий раз лікувалися, у виписці написали — «легка форма бронхіальної астми».
Усім астматикам, як і діабетикам, з фондів лікарні дають безплатні ліки. Тож при виписці з торакального відділення Саші дали з фонду «Серобід» (гормон). Препарат був розрахований на 120 доз, тобто протягом 4 місяців Саша один раз на день мав через «бебіхайле» робити один вдих. Якби ж ми знали, чим скінчиться ота «благодійність» для нашої дитини…
Два місяці Саша вживав ліки з фонду, але бажаного покращення не сталося. Натомість важкі астматичні напади почастішали. Тільки тоді ми звернули увагу на те, що термін дії «Серобіду» закінчився… 12-го місяця 2006 року, тобто ми два місяці труїли дитину простроченими гормонами. Дійшло до того, що з температурою 39,5 ми знову опинилися у Вінниці. Той самий «ескулап» оглянув дитину, але у госпіталізації відмовив, мовляв, немає підстав. Нам нічого не залишалося, як їхати до Києва.
Консультативний висновок фахівців «Охматдиту» підтвердив у Саші важку форму бронхіальної астми, а, значить, інвалідність знімати з нього не можна. Але, як виявилося, для вінницьких лікарів висновок «Охматдиту» — звичайний папірець, вони просто проігнорували його. Більше того, знищили медичну картку дитини, а при консультації натякали, що сьогодні той, у кого відрізаний палець, може отримувати соціальну допомогу, а той, у кого відрізана нога — ні. Ми той натяк зрозуміли, але ж у нас немає доларів їм заплатити. Коли ж зібрали «компетентну» комісію, влаштували нам справжнє «чистилище», з пристрастю допитуючись, чому приїхали бабуся та дідусь, а не матір дитини (а вона зараз перебуває у декретній відпустці з молодшою дитиною), яка у нас освіта, та ще й грюкаючи при цьому кулаками по столу. Коли ж я сказала, що скаржитимусь вище на таку поведінку (і це люди, котрі складали клятву Гіппократа!), почула: «Можемо підказати адресу, куди звертатися. А взагалі ми спілкуємося з вами останній раз. Якщо ви зараз не звільните кабінет, викличемо міліцію…»
Кабінет адміністрації закладу ми звільнили не тому, що злякалися міліції. Просто не хотілося опускатися до рівня тих горе-керівників і з криком відстоювати свої права. Є інший, більш цивілізований спосіб — через суд. Ось там нехай і з'ясовують, що це за «лікарська солідарність» і чому покривають лікарів, котрі труять дітей простроченими ліками. І якщо вже нас лякали правоохоронними органами, то і для них знайдеться робота. Хіба не цікаво, яким чином син головного лікаря, мешканець обласного центру, вступив до медуніверситету за пільгами чорнобильця (хлопця завчасно прописали у «чорнобильському» Тульчинському районі)? Або чи правда, що одного лікаря тримають у закладі лише тому, що його батько — сільський голова одного з приміських сіл і щедро роздає, кому треба, землю?
…Про медиків сьогодні говорять різне. На жаль, є і неприємне. Чи то змаліли вони, справжні лікарі, чи таке воно життя тепер настало… Однозначно одне — медицина хвора і її саму давно слід лікувати. Мабуть, тому начальник обласного управління охорони здоров'я Олександр Жупанов категорично відмовився коментувати дану ситуацію. Мовляв, триває службове розслідування.
А тим часом 8-річний Сашко, поки його ровесники мріють про комп'ютери та зоряні подорожі, виношує одну-єдину мрію — бути здоровим.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
