"НАЧАЛЬНИКИ КОЛОНІЙ ПЕРЕД ПЕРЕВІРКОЮ "СКИДАЮТЬСЯ" НА ХАБАР?"
«У попередніх номерах «33-го каналу» були надруковані статті та листи про Літинську колонію і долю засуджених в інших тюрмах й зонах, про «брутальні порушення прав людини щодо засуджених, які утримуються у виправній колонії». І що під стінами тих колоній – матері засуджених, які вважають потерпілими своїх синів. Вважаю, автори просто забули, що колонія – для державних злочинців, які своїми злочинами проти громадян нашої держави отримали міру покарання, і їх держава, згідно з рішенням суду, утримує і виховує. Колонія – це далеко не демократична установа, навколо якої потрібно розводити демагогію.
Тепер другий бік справи. Автори статей пишуть, що в колонії знаходяться мало не «національні герої», а їх безпідставно і цинічно принижують, піддають дисциплінарним покаранням. А чому ж не запитати будь-кого з них, за яких обставин вони опинилися у колонії? Що вони такого «доброго» зробили, а їх посадили в колонію на той чи інший термін? І чому вони своїми діями привели безліч людей до трагічної смерті чи каліцтва на все життя, а сім’ї загиблих і калік – до вічної скорботи? Чому автори, що вислухали матерів засуджених, які стоять під стінами колонії і які вважають потерпілими своїх синів, не поспілкувались з матерями і родинами тих синів, які загинули і стали каліками на все життя від рук синів-бандитів, які тепер у зоні і яким це не зовсім подобається, і які через декілька років знову будуть на свободі і продовжуватимуть свої злодіяння? А ви, шановні матері, своїх синів-бандитів краще б перевиховували, щоб вони не робили людям лиха і горя, і не ходили їх захисниками все життя. Бо і ваша особиста вина в їх вихованні є. Крилата і справедлива фраза артиста Володимира Висоцького «Бандити і злодії повинні сидіти у тюрмах» актуальна і сьогодні. Ви дайте відповідь самі собі: як потрібно ставитися до бандита-убивці Анатолія Юрчука, котрий закопав ще живого, в непритомному стані, співробітника міліції у своєму лузі? Або ще до бандита-убивці, котрий жорстоко убив двох співробітників Збройних сил України? А тепер вони і на зоні хотіли організувати й частково організували масові непокори «зеків», які знаходилися під їх впливом. Чого більше від статей цих – користі чи шкоди, і чи варто цей непотріб писати у газеті?
Подивимось і на третій бік цієї справи. Автори змальовують працівників колоній як людей жорстоких та грубих – котрих без кінця-краю перевіряють різні комісії. Безумовно, після таких статей будуть перевіряти колонії весь час. І це, в свою чергу, впливає на роботу співробітників установи, які більшість свого робочого часу приділяють комісіям, а не своїм безпосереднім обов’язкам. Це також впливає на стосунки між співробітниками і контингентом засуджених.
Можливо, хтось не поділяє моєї думки і поглядів, то через публікації в газеті висловіть свою думку, а суспільство визначить, хто з нас правий – я чи ви? Бо ми вже до того дописалися, що не знаємо, де божевільні люди, а де нормальні».
Марія ТКАЧЕНКО,
мати сина, потерпілого від рук бандитів
* * *
«Дорогая редакция! В свое время я проходил срочную службу во внутренних войсках. Охранять мне пришлось «зэков» исправительной колонии (в листі вказується назва. Але це не Літинська колонія – ред.). Читательница Наталия, письмо которой было напечатано в «33-м канале» 13 февраля «Брат стверджує, що в одній із наших колоній начальник змушує «зеків» їсти лайно з вигрібної ями», пишет о парне, который, не выдержав пыток начальника учреждения, прыгнул на колючую проволоку, по которой шел ток.
Я подтверждаю это. В тот день мне пришлость нести караул на «вышке». До сих пор помню обугленное тело того совсем молоденького паренька и ту его слезу, которая потекла по щеке, когда мы его подняли...
Действительно, пытки в этой колонии были ужасные. Заключенных в мороз начальник колонии заставляет босиком выводить на плац, со шланга по ногам лили холодную воду. Чтобы согреться, «зэки» начинали подпрыгивать. Помню случай: у одного парня, кажется, он был родом с Немирова, от переохлаждения произошло отморожение ступней ног. Еле спасли его от заражения крови. Ступни пришлость ампутировать. Чем больше проходит время с моей службы в армии, тем явственней я вспоминаю те издевательства, которые были в той колонии. Мне не верится, что все это происходило на моих глазах и что я смог это смотреть. Думаю, если бы снова пришлось там служить срочную, то мои нервы не выдержали бы; я либо сам застрелился бы, либо застрелил того начальника колонии м-ра Л-ка (в листі вказується прізвище – ред.).
* * *
Мне кажется, что смерть осужденного Игоря Романенко на совести вашей правозащитной организации, уважаемый господин Гройсман. Вам нужна была только шумиха, а не реальная помощь людям, которые отбывают наказание. Допустим, что ваша организация получила письмо Игоря Романенко. Не надо было называть его фамилию руководству колонии, тем более, прокуратуре! Приехала комиссия в колонию, встретилась с тем Романенко Игорем, и что изменилось? Они уехали, а он остался на растерзание? Неужели нужно было указывать его фамилию? Почему Вы не подумали о его личной безопасности? Не подумали о том, как ему придется жить, когда Вы уедете? Сейчас Вы хотите его сделать мучеником. Да не нужна ему сейчас такая «слава». Человек обратился в вашу организацию за реальной помощью. Я не думаю, что после такого случая кто-либо из осужденных захочет обращаться к вам. Ведь сейчас не главное, где именно был убит Романенко Игорь – в исправительной колонии Могилев-Подольского района или в Литинской... Главным уроком для осужденных стало то, что вашей Винницкой правозащитной организации верить нельзя».
Николай
* * *
«Шановна редакціє «33-го каналу»! В одному із номерів газети за 13 лютого був надрукований мій лист. Нині пишу вам вдруге на прохання мого брата, який відбуває покарання у виправній колонії. Він передав мені записку, у якій просив сказати вам, що один із в’язнів Ігор Романенко, який був ініціатором скарги-звернення до координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, був таємно переведений «на виховання» до виправної колонії (у листі вказується адреса) і смертельно закатований. Йому на голову одягали протигаз, перекривали кисень і коли той почав задихатись і втрачати свідомість, то у трубку пускали цигарковий дим. Внаслідок цього у нього виникла гостра серцево-коронарна недостатність, і він помер у страшних муках 12 лютого о 23-й годині.
Цікаве у тій історії те, що комісія з представників прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, яка перебувала з перевіркою у колонії, начебто зустрічалась з Ігорем Романенком. Я думаю, що насправді то був не він. Могло бути так, що уже мертве тіло Романенка, коли комісія поїхала, вночі знову було привезене із іншої колонії і поміщено до медичної частини, де фельдшер констатував смерть буцімто від «серцевої недостатності». А на те, що він був побитий, ніхто навіть не звернув уваги. Прошу надрукувати мого листа. Громада повинна задуматись, що відбувається за колючим дротом».
* * *
«Шановний Дмитре Гройсман! Мушу Вам сказати, що саме Ви не знаєте обставини смерті Романенка. Так трапилось у моєму житті, що я залишилась сама; чоловік поїхав на заробітки до Москви і там знайшов собі іншу. В колонії відбуває покарання мій брат. Там я познайомилась із працівником цієї установи і стала його коханкою.
Одразу прошу вибачити мені за цей вчинок. Будучи його коханкою, я маю можливість спілкуватись із братом, передавати йому продукти харчування. Та й саме його перебування стало набагато кращим. Одного разу, коли я мала зустрітись із своїм коханцем, він мені сказав, що прийти не може, бо має їхати до виправної колонії (у листі вказується, якої), аби забрати труп одного «зека». Це вже потім я дізналась від нього, що то був Романенко.
Мені коханець розповів, що усі ці перевірки нічого не дадуть, бо коли, наприклад, приїжджають з обласної прокуратури або із департаменту виконання покарань, то усі начальники колоній, які розташовані на території області, «скидаються», аби дати хабара перевіряючим. Це у них така солідарність!»
З щирою повагою,
Наталка М., ваша постійна доброзичлива читачка
Від редакції. Полеміку та обговорення всіх публікацій «33-го каналу» можете продовжувати на нашому форумі 33channel. vinnitsa.com/forum
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
