"МЕНЕ ВРЯТУВАЛИ ...ЗЕМНІ АНГЕЛИ!" Жінка мало не померла у потязі, але небайдужі пасажири та вінницькі лікарі-професіонали витягли її з того світу
Щодня на адресу нашої редакції приходять десятки листів від небайдужих подолян. Зазвичай люди скаржаться на важке життя, корумпованість влади, хабарництво чиновників і просять допомогти відродити справедливість. Лист, який отримали від жительки Тиврова, чесно кажучи, приємно здивував. Жінка просто благала привселюдно висловити... подяку і земний уклін вінницьким лікарям. Поспілкувавшись особисто з читачкою, ми не змогли проігнорувати її прохання, бо ця незвична історія і нас зачепила, як-то кажуть, «за живе».
...Сьогодні 75-річна Олександра Петрівна Юзвак радіє кожній хвилині і щоразу перед сном читає молитву, в якій просить Господа благословити її рятівників. Вона ще повністю не оговталась після пережитого стресу і з помітним хвилюванням згадує нещодавні події.
Перший інсульт у жінки трапився минулого року. Якби у ті фатальні хвилини до неї випадково не навідалась сусідка, яка і викликала «швидку», то все могло б закінчитися дуже сумно... На щастя, її тоді вчасно госпіталізували і лікарі допомогли. Оскільки Олександра Петрівна окремо від дочок мешкає у Жмеринці, то після цього неприємного інциденту старша донька Галина, яка проживає з сім’єю у Сумах, вирішила забрати неньку до себе, аби доглядати за нею.
Сім місяців жінка провела у чужому місті... І хоча поряд були близькі люди, які ставились до неї з шаною і турботою, але серце постійно сумувало за рідними околицями. Якось, не витримавши чергової ностальгії, Олександра Петрівна зі сльозами на очах почала умовляти дочку відправити її додому. Мовляв, почуває себе добре, здоров’я поліпшилось... Знаючи принциповий характер матері, Галина погодилась. Жінку посадили на потяг, попередньо домовившись: як тільки вона прибуде на місце, то одразу ж подзвонить. Під’їжджаючи до Вінниці, Олександра Петрівна завчасно здала постіль, зібрала речі і вже приготувалась виходити. Аж раптом їй стало зле. В очах потемніло, і запаморочилась голова. А ще стиснулось серце. То були ознаки другого інсульту. Старенька хотіла покликати на допомогу, а натомість лише простогнала якісь незрозумілі звуки. Далі вона зомліла. Коли отямилась, то побачила усміхнені обличчя людей у білих халатах.
– На мить здалося, що то ангели, – розповідає наша героїня. – Але це були лікарі. Хоча для мене вони й досі земні ангели-охоронці, адже вирвали з чіпких лап смерті.
Що трапилось тоді у потязі – жінка майже не пам’ятає. Її молодша донька Тетяна, яка проживає у Тиврові (до речі, саме вона і написала лист до редакції – авт.), каже, що лише здогадується про перебіг тих подій. Швидше за все, непритомну побачили пасажири, які забили на сполох. Разом із провідницею вони викликали «швидку». Спочатку Олександру Петрівну оперативно доставили у медпункт, а вже звідти її терміново госпіталізували в обласну психоневрологічну лікарню ім. Ющенка.
Ми так часто говоримо про милосердя і чомусь дуже рідко проявляємо його у житті. Жінці пощастило, бо коли вона, немічна і безпорадна, була за крок від смерті, поруч виявились справжні професіонали. Медпрацівники, незважаючи на вік, соціальне становище і гарантію оплати (адже на той час рідних не було виявлено), добросовісно виконували свій обов’язок. Вже згодом, за номером з телефонної книги мобільника пацієнтки, зв’язались з донькою Галею і повідомили, що матір знаходиться у лікарні.
– Сестра одразу подзвонила мені, – згадує Тетяна Мокрицька, дочка. – Оскільки я проживаю у Тиврові, то, покинувши усе, тієї ж миті виїхала до Вінниці. Всю дорогу молилась Богові, щоб лише зберіг неньці життя.
У лікарні Тетяна Станіславівна дізналась, що стан матері стабілізувався. Жінка до глибини душі була вражена хорошим ставленням медперсоналу. Особливо запам’яталась щира підтримка завідуючої 22-м інсультним відділенням Тетяни Височанської. У народі давно склався стереотип, нібито без грошей у наш час й кроку не ступиш, бо скрізь треба «підплатити». Родичів Олександри Юзвак (з Сум наступного дня терміново виїхала Галина – авт.) приємно здивувало те, що ніхто навіть не згадував про оплату. Єдине, що цікавило на той час лікарів, – пацієнтка та її здоров’я. Від чергового лікаря до молодших медсестер – усі як один намагались врятувати і допомогти. До речі, донькам бабусі одразу повернули усі речі, які були з нею у потязі, гроші, документи, одяг...
Отямившись, Олександра Петрівна спочатку частково втратила пам’ять. Коли через день везли на томографію і в коридорі лікарні вона випадково побачила старшу доньку Галину, то впізнала її. А от свого імені не згадала. І лише після розмови з іншою дочкою – Тетяною – пам’ять почала відновлюватись.
– Я впевнена, що ніколи не забуду того хорошого ставлення і милосердя, яке до мене проявили у лікарні, – каже жінка. – Тепер знаю одне: світ не без добрих людей!
...Коли ми завітали до лікарні, аби побачити рятівників Олександри Петрівни, то медпрацівники спочатку зніяковіли.
– Ну, що ви...Які ж ми герої?! Просто виконували свій професійний обов’язок, – в один голос запевняли вони. – Знаєте, немає кращої оплати, ніж вдячність і здоров’я наших пацієнтів!
Тетяна ДУБОГРІЙ
РS. На прохання Олександри Петрівни та її родичів ми висловлюємо подяку та називаємо імена усіх людей, які взяли участь у порятунку пані Юзвак: завідуюча 22-м інсультним відділенням Т.Г. Височанська, черговий лікар О.В. Височанський, старша м/с С.В.Фурсова, старша господиня Т.В. Андрійчук, м/с Т.В.Мельник, молодша м/с М.Я.Штойко; черговий лікар О.О.Буянов, чергові м/с І.В.Павловська, Н.Г. Нигодь, молодші м/с О.О.Хіміч, Н.Данилевич (відділення анестезіології та інтенсивної терапії).
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
