"ПРЕЗИДЕНТ ПІДНІМАЄТЬСЯ У НЕБО, а нам, "безкрилим", залишається лише помирати"
«Президент піднімається у небо на «супернедешевому» Су-27, Президент дарує авто найвищій людині світу – нашому земляку...
А як, пане Президенте, звернутися до Вас, якою мовою, щоб прожити ще декілька років і дати можливість прожити хоч небагато нашим дітям?!
Пане Єхануров, це стосується й Вас! Чи знаєте Ви, що таке – військовий гарнізон та життя у ньому? Навряд.
Було таке місто – Приозерське, біля озера Алхаш, у Казахстані. Голодний степ – так називають це страшне місце. Колись у ньому від голоду загинуло військо Чінгісхана. Верблюжа колючка, скорпіони, змії...
Довелося нам, двом дружнім сім’ям, як і багатьом, проходити службу в Голодному степу. З лютою зимою, найспекотнішим літом, без права переводу до іншого місця служби.
Там випробовували ракети. Такий собі чималий випробувальний полігон. Недалечко – Семипалатинський, ядерний. Це тепер не приховують. Так, нам платили «пильні» – за «ядерну» пилюку й «казахстанські». Та й космодром – поруч.
Під час однієї з відпусток, що співпала з Чорнобильською аварією, перевіряли у Києві дозиметрами. Від нашого одягу так «тхнуло» рентгенами – зашкалювало! Куди Чорнобилю до «нашого» полігону...
Дуже сумували між відпустками за зеленою травичкою та рідною Україною! Трималися. Було нам по двадцять, були маленькі діти.
Доза радіації, отримувана кожен день, навряд чи була меншою «чорнобильської» під час вибуху АС! Та ще випромінювання СВЧ, психотропні препарати, що випробовували на нас, неначе на піддослідних тваринах! Ті, що були поруч, знають, про що саме була стаття «Офіцер-зомбі»!
Мій чоловік помер капітаном. Коли померла дружина мого теперішнього чоловіка – вирішили доживати разом, бо мої діти росли у них на руках! Ми познайомилися двадцятирічними.
Хіба це вік для смерті – 30 років, 49?
І все – «онко»... У мене вже було дві операції. Чоловікові, ще живому, встановлено діагноз: лейкосаркома 4-ї стадії. З дітей у нашій новій і такій давній сім’ї (а їх троє) – жодного здорового!
Я прожила з дітьми на цьому клятому полігоні 15 років, чоловік, ще живий, – 20. Він – старший прапорщик за званням, отримує 740 гривень пенсії, я – прапорщик, інвалід 2-ї групи – 490 гривень.
Йшов нам рік за 1,5. З деякого часу воду для пиття привозили здалеку, у вагоні-цистерні. Бо, бачте, наш величезний Балхаш «раптом» став з солями важких металів.
Пане Єхануров й пане Президенте! Ще з 1 січня обіцяно підвищення пенсії для військовослужбовців. Ми дуже чекаємо! А ви, мабуть, чекаєте, що ми вимремо тихо, цілими сім’ями, як ті кролі?
У вищих інстанціях на всі запитання роблять «реверанси» й відповідають, що рік за 1,5 у нас «не котирується». Кажуть, щоб їхали в Росію й отримували там свою пенсію!
Але ж ми українці! Звідси нас посилали на погибель. Тут наші діди-прадіди!
Наш Президент піднімається в небо! На бойовому літаку! Скільки, цікаво, коштує таке «рандеву»?
Може, на одну-дві «хімії» моєму чоловікові, п’ятдесяти років від народження, вистачило б? А діти?! Та ми безкрилі...»
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =