ЧИ ПОВІСИВСЯ ЧЕРЕЗ ПОБОЇ ТА ЗНУЩАННЯ БАТЬКІВ 12-РІЧНИЙ ПАВЛИК ІЗ СПОДАХІВ НЕМИРІВСЬКОГО РАЙОНУ?
12-річний Павлик із села Сподахи Немирівського району, який тільки-но перейшов до сьомого класу, повісився в яблуневому садочку в суботу...
– Тієї суботи ми зранку готувались до Зелених свят, а після третьої години дня Павлик, його молодша десятирічна сестричка Руслана та мій цивільний чоловік – вітчим дітей – вигнали нашу худобу – корову та бичка пастись до яблуневого садочка у центрі села неподалік від нас. Прив’язали худобу на один кілок, а другий кілок вкрали. Ну, вкрали – то вкрали, це трапилось не вперше. Вже згодом казатимуть, що за кілок ми його суворо покарали, ніби дитина через це образилась і пішла з життя. Але ж ми втрьох кілок шукали, тим більше, що він його не губив, – розповіла мати хлопчика Олена Анатоліївна. – Потім донька і чоловік повернулись, а син залишився у садку. Увечері він мав повернутись додому, але час йшов, а сина так і не було. Ми хвилювались, адже син із класом на екскурсію до Умані наступними днями мав їхати. Кинулись шукати із сусідами, а садок чималий, всього його площа десь зо 25 гектарів. Знайшли обривок мотузки, а худоби і сина немає... Аж тут Руслана підбігає і каже, що Павлик на дереві повішаний на цій самій мотузці. Ось тут, поки ми ще яблуню не зрубали, але зробимо це неодмінно, – зі сльозами на очах Олена Анатоліївна показує на дерево, – гілка, де хлопець покінчив з собою, перев’язана хустиною...
– Коли ми із сільським фельдшером прибігли до місця трагедії, під деревом із дитячим тілом вже сиділи мати і вітчим. Що вразило і здивувало, сиділи вони доволі тихо, не виказували ніяких емоцій, не плакали, не кричали. Через два дні хлопчика поховали. Важкі похорони, на яких чоловіки плакали навіть. Приїхав і рідний батько Павлика, який з родиною нині не проживає. Він гіркими сльозами плакав, до речі, на відміну від матері та вітчима, які знову ж таки поводились досить стримано, – розповів Юрій Маліночка, голова сільської ради Сподахів.
За інформацією правоохоронців, ознак насильницької смерті на тілі хлопчика виявлено не було. Але несподівана смерть дитини сколихнула не лише рідні Сподахи, а й увесь район. І потягнула розмови і здогадки про ставлення батьків до дітей у цій родині. Саме такі повідомлення надійшли днями і на «гарячу лінію» нашої газети.
– З батьками та родичами хлопчика ми говорили неодноразово, але нічого так і не дізналися. Говорити можна багато, але звернень ніяких не було. Хоча на останньому дзвонику нещодавно я був, вітав школярів, то стоїть Павликова сестричка, гарна дівчинка на обличчя, але директорка школи каже: «Щось я відчуваю не те із цією дівчинкою», певно, побачила професійним оком. Але коли школярі на екскурсію їздили до Умані, всі питали сестричку, і школярі, і вчителі, але і вона вперто мовчала, нічого не пояснювала. Ще раніше колись у хлопчика в школі помітили синець, питають звідки, а він, мовляв, набив коли у футбол грався. Вже після трагедії ми провели у школі збори із дітьми, батьками, згодом я говорив із вітчимом, говорив йому як батько і дідусь, не дай Боже, справді виявиться, що ти дитину бив, ображав, то дивись... А він якось так: і так, і ні. Але у мене проблем із цією родиною ніколи не виникало, вони працьовиті, непитущі, не крали, – зазначив Юрій Маліночка.
Мати Павлика, 33-річна Олена Анатоліївна, корінна сподахівчанка, у свій час працювала обліковцем та на сільгосппідприємстві, нині перебуває на обліку у центрі зайнятості. Її цивільний чоловік – 39-річний вітчим Павлика, Василь Володимирович родом з Мурованокуриловецького району, приїхав до Сподахів працювати механізатором, там і звела його доля з Оленою Анатоліївною. У родині двоє дітей – вже покійний Павлик, батько якого живе у Вінницькому районі, та Руслана, батько якої помер. Нині Руслана перебуває у тітки в іншому селі району.
Ми попросили матір та вітчима пояснити про почуті розмови начебто постійного побиття сина і як наслідок доведення його до самогубства...
– Якби я його била кожного разу за усі витівки, то він вже напевно, синій був, як баклажан. Так, дійсно, вдарила його декілька разів за те, що цигарки почав палити, встиг викинути, коли мене побачив, – мати гортає шкільний щоденник сина, який буквально увесь червоний від зауважень та доган вчителів, там і «погана поведінка, і водою вчителів обливав» тощо.
– А те, що Ви начебто його примушували спати біля свиней, курей на подвір’ї, одного разу наказали за 20 хвилин город просапати і покарали жорстоко. А ще примушували прокидатись о п’ятій годині ранку, доїти корову і важкий бідон молока здавати? Що ваш син працював з ранку до світанку?
– У нас свиня в господарстві лише одна, та й город ми не сапали, бо покропили його гербіцидом, щоб бур’яни не росли. Нащо ж тоді було сапати? А от щодо того, що спав у хліву, біля свиней на вулиці, ліжок у них не було, то ось дивіться, – мати показує дитячу кімнату. Шафа із речами, іграшками та книжками, два ліжка, одне – сестрички, друге – Павлика – вже ніхто ніколи не застелить. Над ліжками висять портрети дітей у святковому вбранні, – а встаємо ми завжди о шостій ранку, можете ось годинник та мобільний телефон перевірити. Корову син наш справді вмів доїти, але рано не доїв – бо молока тоді багато. І молоко він здавав, але на велосипеді возив. І важкі бідони чоловік мій возив і возить велосипедом, а не пішки. Робити весь час Павлик не міг – бо зранку у школі, потім грався чи катався. Але й допомагав звісно. Він був бойовий, веселий. Куховарити любив, на кухаря хотів вчитись.
– А от що начебто син ваш 700 кілограмів металобрухту здав, а гроші усі ви забрали, золоті прикраси купили собі?
– 700 кілограмів – це ж майже тонна. Як це дитині зібрати її і віднести, хоча він дійсно металобрухт збирав і здавав. Ось ще біля хати трохи залишилось. А щодо золота – ось усе на моїх руках, були ще сережки, які не ношу нині, бо одна загубилась, – Олена Анатоліївна показує обручку та невеличкий перстень на руках. – Русланочка увесь час плаче, нащо ж паплюжити дитину на тому світі. І я, що б люди не казали, виплакала і викричала усе за сином, але плачу досі кожен ранок і кожен вечір... Сниться син мені весь час, одного разу вазон пропонував полити, а іншим разом із незнайомим мені хлопчиком. Потім я припустила, що це дитина, яка теж повісилась...
У свою чергу, правоохоронці відзначають, що зовні ця родина благополучна, принаймні, до їхнього поля зору вона раніше ніколи не потрапляла. Якщо насилля над дітьми і дійсно мало там місце, то воно, певно, настільки глибоко приховувалось, що про це не знали ні вони, ні голова сільської ради, ні у школі. Нині зібрані міліцією матеріали за фактом смерті хлопчика передані до районної прокуратури.
Редакція «33-го каналу» висловлює співчуття рідним і близьким загиблого хлопчика.
Анатолій МЕЛЬНИК
с. Сподахи
Коментар психолога: "СУЇЦИД - ЦЕ ВІДПОВІДЬ НА КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ"
Вчинки підлітка пов’язані з тим, що для нього сьогодні актуально. Чим молодший підліток (11-13 років), тим актуальніші для нього родина, стосунки з батьками. Старших підлітків (14-16 років) хвилюють також і стосунки з друзями, нерозділене кохання.
Для підлітків дуже важливо, щоб їх розуміли. Чому? Тому що самі з труднощами розуміють, що з ними відбувається. Вони шукають відповіді про себе самих в інших. А якщо поруч таких людей немає, виникає порожнеча і самотність. А це приводить до відчуття безглуздості існування зараз і непотрібності життя взагалі.
За статистикою, кожен третій підліток признається в суїцидних думках, але робить суїцид один зі ста. Чому так? Діти різні за характером, витривалістю. Одні можуть справитись із ситуацією, інші – ні.
Конфлікти у родині, із друзями або криза життєвого змісту переживаються важко. У душі образа, розпач, самозвинувачення або порожнеча. Досвіду мало, як справлятися з труднощами підліток не знає. А через максималізм, властивий підліткам, ситуація роздувається до безвиході. Останньою краплею може стати необразлива, на перший погляд, подія, якась невелика сварка, яких бувало чимало.
Що ж може відбуватися у душі підлітка в цей момент? Напруга, паніка наростають, душевний біль стає нестерпним.
У такому стані відбувається звуження свідомості, тобто здатність знаходити розумні рішення різко послаблюється. Як же припинити цей біль? Часто підліток у такому стані бачить тільки один вихід – покінчити все разом. Це пік суїцидної активності. Будь-яка перешкода може запобігти непоправному і переключити свідомість підлітка.
За такою поведінкою стоїть звична дитяча реакція – втекти від труднощів.
Що ж відбулося з Павликом? На душі було важко, і він залишився зі своїми переживаннями наодинці...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
