СКІЛЬКИ ЗЕМЕЛЬКИ ПРИХОПИЛИ ГОЛОВИ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЙ ВІННИЧЧИНИ? Редакція розпочинає серію журналістських розслідувань
Про те, що найродючіша та найбагатша за всеукраїнських кадастром земля Вінниччини розбазарювалась направо і наліво - знає кожен. Зрозуміло, що не простим людом, а серед своїх - так званих властьімущих. Може, саме через неї і можливість прихопити десятки, а то й сотні гектарів живого і нетлінного багатства і посада держслужбовця сьогодні – найприбутковіший бізнес в Україні. Кажуть, що кожен із голів райдержадміністрацій та райрад під час свого правління в кожному із районів області “прихватив” собі немало гектарів. Так це чи ні – у циклі журналістських розслідувань ми спробуємо це з’ясувати. Отож, сьогодні наша розмова про землю Оратівщини…
Люди називають не менше як по тисячі гектарів, зокрема У останніх керманичів району
В одному з найвіддаленіших від Вінниці райцентрі – Оратові – життя мало змінилося на краще. Як десять років тому на автовокзалі не було туалету, так і по сьогодні нужник заховався дощато, швидше за все, ще й на чужій території, у кущах. Багаторічна проблема тут – питна вода. Її подають з гоноратського ставка. Люди кажуть, що вода брудна, біжить з крана прямо з молюсками та водоростями. Єдине, що тут розвивається базар. Але не від добра, а від горя люди поповнюють ряди торгуючих. Базар в Оратові займає всю привокзальну площу і центральну вулицю. Місцеві радять приїхати у суботу в селище ратаїв після обіду і подивитися на гори сміття після базару. Роботи в Оратові немає, тому більшість оратівчан їздять на заробітки до Києва та в область, з якою межує район. До речі, за останні п’ять років з лиця землі стерто кілька сіл Оратівського району: Ганнівка, П’ятихатки. На черзі Дівочина.
Схоже, головам райдержадміністрацій не до проблем району? Та й у села вони навряд чи їздять, бо якби їздили, то знали б, що у більшість з них автобуси не ходять, а люди під’їжджають до району та з району «шкільними автобусами». При тому всьому голови Оратівської РДА ще й часто змінюються. Люди на пальцях перераховують:
– Був Дем’янчук. Перед ним головував Микола Цимбалюк, вже покійний. Далі Володимир Мельничук, Петро Катовий, Петро Покорнюк…
Але збиваються з ліку і ледь пригадують ім’я теперішнього голови райдержадміністрації.
– То вони самі покидають район чи їх звільняють? – допитуюся у простих сільських людей.
– А чого їм чекати? Вони землі понавикрадали, сертифікати у старих людей позабирали, а тепер мають до однієї тисячі гектарів землі. А хто їх перевіряв? Власники сертифікатів давно у землі.
Люди вголос жаліються, що на кожну пенсію їм дають на 5-8 гривень різного товару, що самогон на розлив продають з димедролом і трамадолом, що в Оратові немає скотомогильника, тому всі «бебехи» скидають у ставок. Заздрять Погребищу, де за мішок сміття беруть 1 грн., зате місто чисте… Потім люди пригадують: хто з голів РДА щось зробив для людей? Сперечаються. Кажуть, що крали ті, котрі головували у 2000-х роках, бо раніше боялися красти. Згадують Володимира Мельничука. Це при ньому запрацював цукровий завод у Скоморошках, та й залізниця при ньому «оживала», яку тепер «кончають».
Чи є у Володимира Мельничука власні лани? На це він ось що відповів:
- Я в Оратівський район попросився на роботу, як у відстаючий район, який був на 26 місці в області. Там у мене немає жодного гектара землі. Є лише квартира, яку заробили з дружиною, будучи магістрами державного управління. І нічого в цьому районі я не вкрав і не тікав звідти. Мене звільнили, бо закінчилися повноваження у Президента України. Тож я ще півроку стояв у центрі зайнятості на черзі безробітних, а потім на конкурсній основі прийшов на роботу в управління АПК, хоча маю 25 років державного стажу, в тому числі, заступника голови облдержадміністрації. При мені запрацював Скоморошківський цукрозавод, територію огородили плитами. Почали відновлювати залізничну колію. Відколи я пішов, то все розкрадають. Щодо води, то це неправда, що вона в Оратові – як компот. Сам цю воду п’ю. Адже ми відремонтували свердловину, яка встановлена у Гоноратці при Цимбалюку. Вода несмачна, бо тече по старих проіржавлених магістралях, які треба міняти.
Чи прихопив собі оратівської землі теперішній голова РДА Петро Покорнюк, як кажуть люди?
– Я б не проти відтяти ласий шматочок землі на полях, які межують з Київською областю і де є перспективи інвестицій, – жартує Петро Федорович. – Однак не маю жодного гектара землі, при тому, що вже два роки тут на посаді голови райдержадміністрації. Натомість на першому плані у мене сьогодні не свої інтереси, а економічні. Нині у с.Рожична завершуємо будівництво великого українсько-голландського підприємства «Серволюкс» з вирощення племінного поголів’я свиней. Зважаючи на те, що у нашому краї є великі запаси глини, вирішили налагодити роботу сільських цегельних заводів у Яблуновиці, Животівці, Кошланах. У планах – побудова потужного 20-мільйонного цегельного заводу у с. Новий Животів. Ці підприємства могли б працевлаштувати хоч частину людей, бо проблема робочих місць у районі надзвичайно гостра.
Чия ж земля на Оратівщині – поки ще невідомо. Але пройде трохи часу – й «калитки» “спливуть”. Невже серед них не буде перших керманичів району? Люди у цьому сумніваються.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
