"МіГ" :: ЧОМУ ПОСАДОВЕЦЬ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ СПЛАЧУВАТИ АЛІМЕНТИ

До редакції звернулася наша читачка І.О.Бочаровська із листом, який, згідно закону, попросила надрукувати. Бо, на її думку, всі інші зусилля, яких вона докладала, щоб дитина була визнана батьком та отримувала на своє лікування кошти, були марними.

Жінка вважає, що держслужбовець, тим більше, помічник голови адміністрації має бути моральним не лише на роботі, а й в особистому житті. Зрештою, ви можете ознайомитись із текстом листа та самим зробити висновки. Згідно з законом, до завершення суду ми не маємо права називати прізвище чоловіка, про якого йде мова. Однак, переконані, він впізнає себе, і, напевно, зробить висновки, адже якщо суд не буде на його боці, висновки доведеться робити керівникам держслужбовця.

«Шановні журналісти!

Звертаюся до вас за порадою, яким чином можна допомогти мені у вирішенні складної життєвої ситуації. Історія моя достатньо тривіальна, але, на жаль, саме за такими побутовими проблемами нерідко приховуються справжні людські трагедії.

У 2002-2004 році я навчалась на денному відділенні в Одеському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України. Саме там познайомилась з Андрієм. Він закінчив Вінницький державний політехнічний університет, працював інженером-механіком в райцентрі Іллінці, а у 2002 році вступив до ОРІДУ НАДУ при Президентові України по 10% квоті (як не держслужбовець).

Стосунки наші були серйозними, а не на рівні будь-якої інтрижки, ми збиралися одружитись. Андрій знав, що у нас буде дитина, йому навіть знайшли майбутнє місце роботи в нашому Котовському районі (у РДА).

Проте після закінчення інституту у лютому 2004 р. плани мого «нареченого» з незрозумілої причини різко змінились, про одруження мова вже не йшла.

Така різка зміна життєвих планів призвела до того, що у квітні 2004 року я, будучи вагітною, злягла з важким інсультом. На щастя, фахівці обласної клінічної лікарні врятували життя не лише мені, але і зберегли нашу дитину. 18 листопада 2004 року народилася донька Анастасія.

Правду кажуть, що людські якості пізнаються в лиху годину. Андрій навіть не поцікавився станом мого здоров’я, ні разу не відвідав мене у лікарні, хоча знав про мій дуже скрутний стан та необхідність своєї хоча б моральної підтримки.

Після навчання Андрій місяць пропрацював в районній РДА в управлінні економіки, а потім був призначений консультантом відділу Вінницької ОДА. Тепер він працює помічником голови Вінницької облдержадміністрації.

Я неодноразово намагалася поговорити з батьком доньки щодо матеріальної допомоги дитині. Мені особисто від нього нічого не потрібно: «насильно милим не будеш».

Дійсно, шлюб у нас був не зареєстрований. Але є дитина, батьком якої є Андрій. Я вважаю, що маю право боротися за матеріальну допомогу нашій дитині. Підтримки мені чекати ні від кого, на одну заробітну платню (700 грн.) ростити дитину дуже важко. До того ж, Настя теж має серйозну хворобу на серце (діагноз: «відкрите овальне вікно», встановлений Одеською міською дитячою лікарнею № 1 ім. акад. Б.Резніка), а на лікування потрібні чималі кошти.

Я намагалася вирішити дану ситуацію по-людськи: телефонувала Андрію, розповідала про дочку, просила допомогти. На його день народження я з Анастасією приїхала до його батьків. Батьки сказали, подивившись на дитину, що «тепер зрозуміло, хто батько дитини: Настя – копія Андрія».

Після цього, у вересні 2006 року, я звернулася до Котовського суду з позовом до Андрія про визнання батьківства та стягнення аліментів. Андрій на жодне із засідань суду не з’явився. Суд задовольнив мій позов. Але Андрій подав апеляцію до обласного суду, засідання було призначене на 18 червня 2007 року у м. Котовську. Під час судового засідання суддя зачитав телеграму від Андрія про те, що його позов буде розглядатися Верховним Судом України.

Згідно з чинним законодавством, дана процедура може тривати два роки. Їх же потрібно прожити: одягатися, харчуватися, лікуватися.

Не можу зрозуміти поведінки чоловіка, який, по суті, зобов’язаний відповідати за свої вчинки, у всякому разі, не відмовлятися від сплати аліментів! Як це поєднується з етикою держслужбовця та взагалі – з морально-етичними нормами, яких має дотримуватися будь-яка гідна, чесна, нормальна, гуманна людина?! Я розумію, що Андрій робить кар’єру, користується своїм службовим становищем для побудови системи захисту проти своєї дитини. Але на чужому горі щастя не побудуєш.

Надрукуйте мого листа в газеті. Сподіваюся від вас людської участі та чекаю на слушні поради, як достойно вирішити дану ситуацію».

З повагою,
Ірина БОЧАРОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 6 лютого 2008 p.

ЧОМУ ПОСАДОВЕЦЬ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ відмовляється сплачувати аліменти своїй позашлюбній дитині?