Жінка вважає, що держслужбовець, тим більше, помічник голови адміністрації має бути моральним не лише на роботі, а й в особистому житті. Зрештою, ви можете ознайомитись із текстом листа та самим зробити висновки.

Я завжди з великою повагою ставилася до сіячів «мудрого та вічного». Принаймні, ті педагоги, які навчали мене у школі та інституті, були справді учителями від Бога.

У нас, надеюсь, всерьёз такое новшество никто не воспримет, и слава Богу. Я считаю, что это может нанести непоправимый вред психике, а, следовательно, и здоровью девушек.

У кожної людини є свій індивідуальний запах. Я так зрозумів із статті, що Сашко зараз переживає період статевого дозрівання і саме тому трішки «пахне».

Куди не глянь – наркомани. Батько – керівник області, міста, заводу, фабрики, а син чи дочка – наркоман або алкоголік. Зрозуміло, що хвороби ці від розпусного життя, бо половина із них ні навчатись, ні працювати не хочуть, а тільки у нічних клубах пропадають. А там «дурью маются»...

Донька одного із впливових керівників міста, вона часто компрометувала своєю поведінкою спершу батьків, а вийшовши заміж, – чоловіка. З цієї причини подружжя і розлучилося. Хлопчик почав жити, як кажуть, на дві сім’ї, благо, обоє мали окреме житло. Як матір твереза – у неї, коли ж у запої – в батька.

Так-ось, як і кожній пересічній людині, Наталії доводилося давати хабарі. Проте не раз вона задумувалася: чому у магазині розраховуватися за придбану річ можна без проблем, а даючи хабара — відчувати такий сором, що хочеться крізь землю провалитися? Відчуваючи отакий душевний дискомфорт, Наталія вирішила докопатися до його причини. І дійшла приголомшливих висновків, якими охоче поділилася зі мною.

У мене батько був дуже суворий і тому перепадало всім дітям у нашій сім'ї. Найбільше, звісно ж, мені, бо я був старшим і був винен у всіх гріхах. Я й досі пам'ятаю, як батько приходив додому злий, брав пасок та починав придиратись до нас: то іграшки розкидані, то не прибрано у квартирі, то ми мами не слухались.

Зараз вінничанці Олі Кудрі 21 рік. Вона не закінчила жодного класу загальноосвітньої школи, тому не вміє ні писати, ні читати. Живе дівчинка з дідусем та бабусею у досить віддаленому жилому масиві Вінниці, на Старому місті. На вулицю Оля виходить досить рідко. Єдиною її розрадою є телевізор, який Оля придбала за власні гроші. Якраз коли ми завітали до дівчини, вона дивилась кіно про кохання.

Одних — на одну четверту ставки в якийсь вуз на викладання чи в лікарню, щоб хоч якось зачепились. Інших — на зовсім непривабливі для них професії. От і відбувають вони ці робочі часи як каторгу, бо все це для них чуже...

Десь півроку тому я познайомилася з Дімою. Хлопець, як мені здалося, серйозний, але з почуттям гумору, дуже уважний, галантний, ввічливий і порядний. Працював він у престижній фірмі, непогано заробляв. З ним мені було дуже легко і, якщо чесно, я з дня на день чекала від нього пропозиції вийти заміж. Адже він вже навіть познайомив мене з своїми батьками та рідними.

Я жила его творчеством, он в моем воображении был рядом со мной всегда. Даже снился... Все пришло к тому, что с годами, поняв, что есть и другие мужчины, я искала среди них похожего на того самого Абдулова. И, как ни странно, нашла... Его даже звали Сашей. Я так же, как и Абдулова, полюбила его, до безумия, до самоистязания...

Тоді мені здалося, та й зараз я гадаю, що знаю цього хлопця. Фактично ми не знайомі, хоча в обличчя один одного знаємо і в певний час постійно бачились (тривалий час). Я знаю, що ти, Сергію, хотів зі мною познайомитись, але в силу певних обставин ми не змогли цього зробити. Потім на деякий час ти пішов служити до війська, повернувся.

І ще одна порада. Якщо ви весь час думаєте про якогось «зіркового» хлопця і це заважає навчанню, всерйоз задумайтесь, що краще: коли Він бачитиме у ваших очах лише «сердечка», чи розгледить у вас цілеспрямовану особистість, розумну і скромну.

Я ще не встигла це зробити, як отримую ще один лист. Він писав детально про себе, що він ветеран війни у В’єтнамі, хворіє на астму і отримує маленьку пенсію десь з 750 доларів. Не знаю чому, але я не стала писати йому – гуд бай! – і продовжувала листування від імені тієї жінки.

Коли прийшов на співбесіду – було дуже багато людей. Нам пообіцяли платити в день 125-150 грн. Дали мені незаповнений трудовий договір і сказали поставити підпис. Коли я звернув увагу, що усі графи пусті – немає строків роботи і зарплати, секретарка, сказала, що цей договір сили не має, він потрібен, щоб «лякати тих, хто буде пити».

Мамо! Вибач, вибач за все. Коли бачу тебе заплакану, в мене болить серце, а язик терпне і я нічого не можу сказати. І ось вирішив написати в газету.

Коли я їх покидала, вони були не такими, вони не думали про матеріальні речі, а цінували дружбу, яка у нас була. Я б з радістю з ними і далі товаришувала, але не можу переносити ці «заноси». Усі ми не з бідних сімей, усі одягаємось у фірмових магазинах, але ж так було і раніше, але не було цієї «погоні».

– Ти смерті моєї хочеш!?.. – із суворим поглядом цікавлюсь я – Не до-че-ка-є-ш-ся! Звичайно, не дочекається, оскільки на відміну від нього, я веду здоровий спосіб життя і вимагаю цього від інших. Ну, хоча б на той час, поки вони зі мною. Знайомому це, звісно, не дуже подобається, але через повагу до мене викидає сигарету. Ціную.

Неабияк нещодавно здивувала персонал пологового відділення Вінницької районної лікарні 21-річна породілля. Мама двох дітей, трьох років і 11 місяців, народила тут третю дитину. Пологи були важкими і породіллі довелось робити кесарів розтин.

Замість традиційних теплих слів вітань та побажань з нагоди новорічно-різдвяних свят, властивих інтелігентним, вихованим і висококультурним людям, пані Кадр вдалася до публікації пліток про факультети та інститути, про університетські порядки і персонально про ректора.

Ми, викладачі інституту фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, уважно прочитали Вашу статтю в газеті від 2 січня 2008 року, яка нас також особливо вразила Вашою обізнаністю, але наведені Вами факти не відповідають дійсності.

Ось минає уже 5-й рік наввчання в Інституті історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. На моїх очах розбудовувався університет. Зростала, сягаючи нових тенденцій, на навчальній та науковій ниві.

Тому зайшла на сайт. Там вивішена загальна інформація про тренінг. Щось на зразок: «Це унікальна можливість за кілька хвилин навчитись спокушати дівчину. І для цього не обов’язково бути красивим чи багатим. А просто треба бути впевненим у собі, дотримуватись навиків, які отримали на тренінгах, і вже за кілька хвилин зможете спокусити жінку».

У минулому номері ми писали про покинуту дівчинку Світланку, від якої відмовилась мама. Вона підкинула її в будинок дитини, а чому так вчинила і відмовилась від донечки – розповіла нашим читачам.

Об’єднання авторської пісні «Птаха» діє в обласному центрі при туристичному клубі «Меркурій» 5 років. Тут зустрічаються люди різних поколінь і професій, які закохані в чудовий світ поезії та пісні і, за словами керівника об’єднання Інни Дроздової, є продовжувачами відомих бардів Юрія Візбора, Булата Окуджави, Володимира Висоцького, Андрія Дольського.

Днями «Вінницькі перці» повернулись з Сочі, де проходив 19-й міжнародний фестиваль КВНу. На вінницькому пероні їх зустрічали друзі та шанувальники. «Червоних оскарівських доріжок» не було (у «Перців» на них алергія), зате були шампанське, магнітофон, з якого лунали звуки маршу, хлопавки та просто жарти... ну, куди ж без них.

Десять пар бездонних очей, десять чарівних посмішок, десять гідних різця Мікеланджело дівочих фігур, за кожною з яких – загадка, грація і таємниця…

Вони абсолютно різні. Хтось за фахом зубний технік, хтось підприємець, комп’ютерний дизайнер, працівник центру стандартизації, метрології та сертифікації…

Головна сторінка | Про нас | Price-list | Архiв | Форум | English