"МіГ" :: ДО КОХАННЯ - ЧЕРЕЗ ТРАГЕДІЮ... Буває, і так народжується любов...

«Велике, справжнє, щире кохання знає не кожен, і, мабуть, про це кохання можна лише читати у романах або дивитися по телевізору», — так думала собі Таня і мріяла про свого принца із самого дитинства. Коли підросла і настав час обирати шлях у майбутнє, вона вагалася, перебираючи всі відомі їй професії.

Мама наполягала, щоб дівчина вступила в інститут і стала вчителювати, батько запропонував стати лікарем, він казав: «Що тобі із вчителювання у школі? А так хоч будеш допомагати людям і, можливо, колись врятуєш життя людині». Так і зробила. невдовзі Тетяна вже була лікарем.

...У ту ніч, як згадує Тетяна, була погана погода, лив дощ, блискало, йшов невеличкий град, на дорогах було неможливо їхати. Тетяна залишилася у лікарні до самого вечора. Коли хотіла вже йти, задзвонив телефон. Їй повідомили, щоб готувала операційну. Минуло кілька хвилин – і у лікарню «швидка» привезла молодого чоловіка у важкому стані. Він потрапив у аварію. Тетяна боялася — вона не була досвідченим лікарем і не так багато зробила операцій. Та коли питання стало про життя людини, все-таки зважилась.

У чоловіка була сильна кровотеча, поламані ребра, він втратив свідомість. Дехто з персоналу говорив, що він може не дожити до ранку. Лікарі, які везли потерпілого до лікарні, повідомили, що у машині разом із ним були його дружина і немовля, але вони загинули на місці аварії. Тетяна залишалася біля потерпілого на всю ніч, зранку пішла до хірурга і запитала про стан його здоров'я. На це він відповів: «Він втратив дружину і сина. Ти думаєш, після цього він захоче жити?» Тетяні стало не по собі. Коли вона увійшла у палату, хворий ще спав. Вона підійшла до ліжка, взяла його руку і тихенько промовила: «Ти тільки живи, я зроблю все можливе». Протягом часу, що Антон пробув без свідомості, Тетяна була поряд. А коли він прокинувся, перше, що запитав: «Де я, що зі мною?» Їй не хотілося розповідати правду про смерть його родини.

Антон з кожним днем одужував, став на ноги, але все-таки не пам'ятав, що з ним трапилось. Тетяна розуміла, що з кожним новим днем закохується в Антона. Коли його виписали з лікарні, він запропонував погуляти. Тетяна без вагань погодилась. Підійшовши до її будинку, Антон промовив: «Можна, я сьогодні залишуся у тебе?» Так і сталося.

Але недовго довелося Тетяні радіти зі свого щастя, вона розуміла: рано чи пізно до Антона повернеться пам'ять і він не захоче з нею розмовляти. Так і сталося, йому все розповіли. Одного разу Антон зайшов у лікарню, не тямлячи себ від гніву. «Чому ти не сказала мені правди? Яке право ти мала мені брехати?» Сказавши це, він пішов і більше не повертався. Тетяна плакала, не вийшла на роботу, та зрозуміла, що вона винна і на його місці вчинила б так само. Але як він міг поїхати, не дізнавшись, що вона вагітна?!

Через півроку вона вирішила відвідати могилу померлої дружини Антона і не повірила своїм очам — біля могили на лавці сидів він, той, кого вона так кохала. Ноги почали підкошуватись, і вона відчула, що падає. Отямившись, побачила Антона, який сказав: «Я радий за тебе і за батька твоєї майбутньої дитини, адже ти будеш чудовою матір'ю». Тетяна, не вагаючись, промовила: «Тобі не потрібно радіти за батька, адже батько — ти!»

З того часу і у них те, справжнє кохання, про яке пишуть у книгах...»

Олена КОЛОМЕНЦЕВА, студентка

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 23, 24

Середа, 11 червня 2008 p.

ДО КОХАННЯ - ЧЕРЕЗ ТРАГЕДІЮ... Буває, і так народжується любов...