"НІМЕЦЬКА СВЕКРУХА ВИКИНУЛА МОЇ РЕЧІ. А ТАМ МЕНЕ ПІДІБРАВ ІНШИЙ ЧОЛОВІК. З НИМ МИ І ОДРУЖИЛИСЯ..."
Iз своїм першим чоловіком Iнна розлучилася давно. Він, красень і гуляка, кинув її на другому місяці вагітності. Після народження дочки диплом з університетською освітою вона відклала подалі, вирішивши присвятити себе вихованню донечки.
Кар'єру не робила. Заміж не прагнула. Думала про дитину і роботу. Знала точно: другий чоловік красенем не буде.
Якось подруга Рита у черговий раз проспівала пісню про невлаштоване життя Інни.
I в черговий раз натякнула про подругу подруги, яка має власне шлюбне агентство. Слово за слово — і Рита знайшла Інні жениха. Німець, 38 років, середнього зросту, трохи кульгавий, бездітний. Iнна завжди хотіла зустріти скромного середньостатистичного чоловіка з добрим характером.
Отже, його звали Фрідріхом. Він прислав Інні відеокасету, де з чарівною усмішкою розказав про себе і плани на майбутнє. Фрідріх — м'ясник, живе разом з матір'ю і молодшим братом у будинку в маленькому німецькому містечку. Через три місяці жінка приїхала у гості. Через чотири дні гостювання у досить приємному сімействі Фрідріх зробив їй пропозицію. Почався збір документів. Відкрила візу нареченої, розрахувалася з роботи, розірвала договір оренди квартири і разом з нареченим, який приїхав за ними з дочкою в Україну, поїхали починати щасливе сімейне життя у Німеччині.
Тут все і почалося. Мати з братом, коли зрозуміли, що Інна нікуди не подінеться, вивернули, як-то кажуть, кожух навиворіт. Жінка повинна була вставати не пізніше шести ранку, працювати у садку, в якому ніхто не копав землю років двадцять, накривати на стіл сніданок.
Начищену картоплю майбутня свекруха перекладала з великої каструлі в маленьку, першу ж з шипінням ховала у куток. Вона сварилася, що Інна з дочкою витрачає багато шампуні, що зовсім необов'язково мити голову частіше двох разів на місяць. Пізніше з'ясувалося, що Фрідріх має близько 50000 євро боргів і що будинок вони наймають.
Після цього Інна зібрала речі і, не чекаючи весілля, виїхала на Україну, де у неї вже не було ні роботи, ні квартири.
Наречений розхвилювався не на жарт, часто дзвонив, дзвонила його мати, говорила, що Фрідріх з братом беруть позику в банку і вже підшукали відповідне підприємство, щоб взяти його в оренду, розкрутитися, зробити м'ясну лавку, кафе. А квартири передбачалося мати дві: на брата з мамою і на майбутню сім'ю Фрідріха. Він присягався, що у будь-якому випадку буде окрема квартира, у крайньому випадку, він піде працювати далекобійником. Він умовляв Інну повернутися, говорив, що любить.
У листопаді вона здалася, приїхала і вони розписалися. У сім'ї було затишшя, до Інни і доньки знову поставилися привітно. Тому через три місяці вона перевезла до Німеччини речі. Тут почалося все по новій. Чоловік розкидав одяг, примушував її прибирати його. То біжи помий, то показав, якою тоненькою повинна бути цівка води, коли умиваєшся. Сам він мився рідко. Інна прибирала за кішками, прислужувала на повну силу. Гостям і знайомим вони стали брехати, що Інна п'яниця, що їй не можна давати гроші.
Iнна зрозуміла: їм потрібна домогосподарка — тиха і безправна. У родини був загальний рахунок у банку, вони самі вирішували, що купувати і де, подарували магнітофон від імені їх трьох дочці до дня народження, потім забрали назад. Дитину Інни примушували допомагати мамі у садку, відправляти у школу Фрідріх дочку не поспішав.
Про розлучення Інна і не думала говорити з чоловіком, оскільки він пообіцяв відрізати голову, якщо вона захоче покинути його. Ідею з м'ясною лавкою сім'я залишила, наймати квартиру ніхто не збирався. Фрідріх влаштувався на роботу, попередивши, що тижнями буде у від'їзді, а в цей час Інна повинна жити з його матір'ю і братом.
Якось, через 2 місяці такого життя, Інна ризикнула, зібрала речі і сказала чоловіку, що так жити не може, що донька боїться скандалів. Він заявив, що вона повинна вибачитися перед його сім'єю і налагодити стосунки.
Коли він виїхав, свекруха викинула речі Інни у двір і замкнула на ключ двері. Свого ключа у Інни не було. Так вона з дочкою залишилися холодним вечором на вулиці на чемоданах у чужій країні.
Випадково приїхав відвідати знайомих Ханс, якого Інна збиралася познайомити зі своєю незаміжньою кращою подругою з України. Раніше вони добре спілкувалися. Ханс спробував поговорити з свекрухою, але вона обізвала Інну шлюхою.
Темніло. Треба було укладати дитину спати. На мобільник Хансу подзвонив брат Фрідріха і сказав, щоб той забирав Інну з дочкою до себе. Там Інна і залишилась. Через 10 днів гостювання у Ханса він зробив Інні пропозицію. Він признався, що давно полюбив її, але раніше не хотів стояти між нею і Фрідріхом.
Чотири дні вона думала і погодилася, бо тісних (без інтиму) взаємостосунків вистачило для того, щоб зрозуміти — вони створені один для одного. У 37 років вперше прийшло велике справжнє почуття — Любов. Ні, це була не жалість, як до Фрідріха, не дружня довіра, яка була на початку до Ханса. Це була Любов. Ханс дав Інні все — підтримку, турботу, свою любов. Він прийняв її дитину, як рідну.
- Ось ми вже рік разом, — говорить Інна. — Ми зізналися один одному, що це був найщасливіший час у нашому житті. Дочка ходить тут у школу. Адвокат розцінив ставлення Фрідріха і його сім'ї до мене як жорстоке. А для наших дівчат можу сказати одне — не поспішайте заміж за кордон, не чекають нас тут. А якщо зібралися, то розписуйтеся в Україні, у разі чого розлучитися зможете швидше.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
