ХІБА НАШ БОГ НЕ ДІЙСНИЙ, А СИН ЙОГО НЕ ІСУС? Чи хреститимуть дітей у невінчаних батьків?..
«Добрий день, шановна редакціє! По середах я зазвичай читаю свою улюблену (вірніше, всієї сім'ї) газету. Мою увагу привернула стаття «У невінчаних батьків дітей не хреститимуть», це і спонукало мене взятись за перо.
19 грудня було велике свято — Святителя Миколая і я зранку була в церкві. Як і багато моїх ровесників (а мені за 50), я виросла в сім'ї атеїстів. Була в нашому класі одна дівчинка з родини віруючих, вона ні піонерка, ні комсомолка, самі вчителі буквально цькували нас, учнів, проти неї. Інколи на класних зборах ми дружно засуджували її відвідини церкви, а вона все те мовчки терпляче витримувала. Тепер, коли пройшло з того часу багато років, я б хотіла попросити у неї пробачення за себе, своїх однокласників, учителів...
Хоча і я, і мій чоловік були атеїстами, наша підсвідомість працювала правильно і ми похрестили своїх дітей таємно у куми вдома, щоб ніхто не бачив і не знав, адже ми були комуністами. На той час сину було 9, а дочці 1 рік.
Пройшло кілька років, прийшло горе в сім'ю — помер передчасно мій батько, мама звечора запросила священика, щоб відспівав, а наступного дня попереду процесії несли червоний прапор. Потім перебудова, Союз розвалився, народ схаменувся, згадав про Бога, все змінюється, змінились і ми. Поступово починаємо усвідомлювати, що є на світі та сила, якою ми захоплюємось, шануємо, просимо допомоги, боїмось...
Вперше у житті я сповідалась в 50 років у Почаївській Лаврі, сповідав мене о. Амвросій, старенький сивобородий монах. Розпитав мене про те, що я таїла в собі за всі роки, порадив повінчатися з чоловіком, на той час ми прожили майже 30 років, мали вже онука.
Ще одне горе прийшло у нашу сім'ю — померла моя мама після невиліковної хвороби. На душі було дуже важко. Якось, гуляючи з онуками в парку лікарні ім. Ющенка, я почула спів церковного хору. Знала, що на території є дві церкви, але я ніколи там не була, взагалі ходила до церкви раз чи два на рік із сусідкою, але без особливого бажання.
Як заворожена, я пішла на цей спів, піднялась на другий поверх центрального корпусу, прочитала «Храм ікони Пресвятої Богородиці «Всіх Скорботних радість». З того часу я прихожанка цього храму і дякую долі, що привела мене саме сюди. Храм дуже скромно облаштований, немає помпезної позолоти і всього того, що притаманне величним православним храмам, але тут панує справжня Божа благодать, доброзичливість, любов, повага тощо. Мій онук із задоволенням ходить до храму, знає, що після Таїнства причастя матінка завжди дітям роздає гостинці, і не тільки дітям, — хворим пацієнтам теж. За два роки, що я відвідую храм, відчуваю, що змінилась, стала добрішою, терплячішою, на душі спокій і впевненість. Колись я не раз починала постити, але не витримувала до кінця, або він мені давався дуже важко. І коли ти постійно ходиш до храму, на собі відчуваєш справжню Божу благодать, дотримуєшся Законів Божих, періодично сповідуєшся, причащаєшся, маєш таких духовних наставників, яких тепер маю я, це тобі буде дуже легко і приноситиме задоволення. Церква наша Київського патріархату, все відбувається українською мовою, зрозуміло. Донедавна я знала тільки молитву «Отче наш», але поступово, відвідуючи регулярно храм, я вивчила й інші молитви, які ми всі співаємо разом з хором. І немає у церкві тіточок, які все на світі знають, коментують кожен твій рух і роблять зауваження.
Я розумію, є багатовікові церковні традиції, їх потрібно свято берегти і поважати, але життя не стоїть на місці, це вплинуло і на церкву. Я вважаю, що це дуже добре. Ти можеш зайти до храму і в брюках, чи у капелюшку замість хустки і тебе ніхто з соромом не виведе, ніхто не зробить їдючого зауваження.
Батюшка вчить нас молитись за всіх людей будь-якої віри, у проповідях наставляє любити і поважати всіх, навіть своїх ворогів. Я психолог за фахом із захопленням і великою увагою слухаю мудрі і зрозумілі всім проповіді, вони мені допомагають у повсякденному житті. Через 32 роки подружнього життя ми з чоловіком повінчалися у цьому ж храмі, а свідками в нас були наші дорослі діти, був присутній і внук. З часом освятили наше житло. Мені подобається атмосфера у нашому храмі, подобаються прихожани, настоятель, матушка.
І не має значення, чи то церква Київського патріархату, чи Московського, чи синагога, чи мусульманська мечеть. Всі ми, люди, рівні перед Богом, кругом проповідуються Закони Божі. Згадайте, коли помер Папа Римський Іоанн Павло II, була заупокійна служба у Володимирівському соборі, ми дивились пряму трансляцію і плакали. Своїми добрими справами він об'єднав людей різних віросповідань. Маю надію, що наші діти і онуки будуть більше шанувати Закони Божі, ніж моє покоління, і молитви з часом вивчимо, і вінчатися будемо, і дітей вчасно будемо охрещувати, і жити будемо по-новому: з Богом в душі, з повагою до оточуючих, з любов'ю до всіх людей, навчатися прощати і життя буде простішим, душа чистіша. Не ворогувати треба, а об'єднуватись. У мене є друзі католики, є іудеї, є протестанти, євангелісти, ми поважаємо віросповідання один одного, запрошуємо на свята, разом шануємо Бога, Матку Боску.
Останнім часом ми бачимо по телевізору, як на великі свята в храмах проводиться богослужіння різними єпархіями, як Президент Ющенко намагається всіх об'єднати, це дуже добре, це дає надію, що колись, можливо, буде єдина світова Церква, шанована землянами. Приємно, що і в школах почали вивчати слово Боже.
Мій онук, який іноді ходить зі мною до храму, недавно попросив купити йому ікону, а лягаючи спати, просить прочитати молитву. Йому всього лише 5 років і все одно, якого віросповідування, про це він задумається пізніше, а сьогодні важливіше навчити його виконувати Закони Божі і, вважай, дитина наполовину вже готова до життя. Якби кожна людина дотримувалась заповідей Божих, не було б у нас злочинців, зруйнованих сімей, міжнаціональних і військових конфліктів, навіть важко уявити таке життя, бо реальність зовсім інша.
Я далеко не поет, але інколи бувають такі моменти, коли душа підказує руці, що писати і народжуються прості вірші, написані щиро і одним подихом, які я додаю до написаного.
Можливо, хтось зі мною не погодиться, але я відверто висловила свій погляд на цю непросту тему нікому ніщо не доводячи. Кожна людина може мати власну думку.
Далека я була від Бога,
Та в кожного своя дорога:
Біда у церкву привела,
Спокій в молитві я найшла.
Я щойно маму поховала,
Душа моя переживала.
На серці смуток і печаль,
I сльози ллються аж за край.
Коли в житті нема відради,
Не діють будь-які поради,
I світ не милий вже стає,
Господь нам руку подає.
I так відбулося зі мною,
Коли ранковою порою
Вперше до церкви я пішла
I Божа благодать зійшла.
Коли хористи заспівали,
Здавалось, янголи літали.
I хоча сльози ще текли,
Вони від радості були.
Душа раділа і співала,
I щиро Бога прославляла.
Про кожного із нас він знає,
Про всіх людей на світі дбає.
Він всіх прощає й любить щиро,
Йому потрібна тільки віра
В любов, у правду, у добро,
Ніколи не робити зло.
Дотримуйся Законів Божих
I вчинків не роби негожих,
Усім добро щедро давай
I сам його встократ приймай.
Роби в житті тільки добро
Й тобі повернеться воно.
Що будеш людям роздавати,
Встократ його сам будеш мати.
Роби в житті тільки добро
Й тобі повернеться воно.
Як хочеш, щоб був Бог з тобою,
З людьми ділися добротою.
З побажаннями
Божої благодаті,
Соломія СЛОВ'ЯНСЬКА
PS. На жаль, свого листа відправляю із запізненням, а тема надзвичайно важлива і актуальна завжди.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
