КИЇВСЬКОГО "ВАСЮ" БОЯТЬСЯ ВІННИЦЬКІ СУДДІ? А ЯК ЖЕ БУТИ З ТИМ, ЩО У ФЕМІДИ ЗАВ'ЯЗАНІ ОЧІ?
Укладаючи у 1999 роцi у Вiнницькiй фiлiї Української бiржi нерухомостi контракт про купiвлю частини квартири з окремим входом та реєструючи свої права власностi на неї у Вiнницькому обласному бюро технiчної iнвентаризацiї, подружжя вiнничан Федоришиних i гадки не мало, що продавець так безсоромно «кине» їх.
Розповiдає Олена Федоришина, потерпiла:
– Аби купити цю квартиру, мiй чоловiк спецiально їздив на заробiтки в Якутiю. Але вийшло так, що грошi (13 200 грн., саме стiльки на той час коштувала однокiмнатна квартира) ми заплатили, а самi залишилися нi з чим. Вiрнiше, одразу пiсля укладення договору купiвлi-продажу продавець Савчук попросився у нас ще два тижнi пожити на старому мiсцi, мовляв, одружується син. Весiлля вiдгуляють – i вони виселяться. Так i сталося. Але знятися з реєстрацiї (виписатися) старий господар не поспiшав, хоча за власним бажанням звiльнив квартиру i ми вселилися. Тим часом минуло два тижнi, мiсяць, пiвроку, а колишнiй власник i не думав виписуватися. Нам нiчого не залишалося, як звернутися з позовом до суду. З того все i почалося.
За словами панi Олени, спершу у судовому засiданнi колишнiй власник визнав, що продав свою квартиру (з дружиною вiн був розлучений, i на пiдставi рiшення виконкому мiськради квартиру за згодою усiх членiв сiм’ї роздiлили на двi частини i два особових рахунки; саме свою частину квартири чоловiк i продав), отримав кошти i пообiцяв знятися з реєстрацiї. Але, як мовиться, обiцянка – цяцянка. Коли ж ми знову звернулися до суду, «випливли» якiсь позови iнших осiб, договiр дарування на iншу квартиру i навiть кримiнальна справа, порушена проти племiнника продавця. Замiсть того, щоб ретельно вивчити ситуацiю та розiбратися, що мова йде про двi абсолютно рiзнi квартири та належнiсть права власностi на них, суд вiдмовив у позовi Федоришину.
Через три роки, коли цiни на житло рiзко пiдскочили, Савчук захотiв анулювати договiр купiвлi-продажу. Надавши суду пiдробнi документи, добився того, що з’являється ну, просто парадоксальне рiшення суду: стягнути з громадянина Савчука на пiдставi позову невiдомої особи на користь Федоришиних все отримане ним по угодi купiвлi-продажу квартири вiд 29.12.1999 року та судовi витрати. Тобто – 13200 грн.
– На той час наша квартира коштувала вже 38155 грн., – продовжує Олена Федоришина. – Неважко порахувати, що тiльки понесенi нами матерiальнi збитки становили майже 25 тисяч грн., не кажучи вже про моральнi.
Хто хоча б раз судився, знає, як воно – пережити оте приниження та вiдверте знущання у наших корумпованих судах. Ми ще сподiвалися на справедливiсть Апеляцiйного суду, однак i там нам вiдмовили. Тим часом, вiдчувши свою безкарнiсть, наш «кидалов» взагалi розпоясався. Почав вiдверто погрожувати, мовляв, тримай мiцнiше дитину в руках (у нас маленька дитина), вам i не снилось, хто за мною стоїть. Я поїду до Васi у Київ, i вас тут усiх поставлять…... Я пережила нервовий зрив.
Коли ж судовi виконавцi прийшли нас виселяти, до речi, посеред зими, i ми почали проситися, щоб хоча б зачекали до весни, суд вiдмовив, мотивуючи тим, що нами не надано достатнiх аргументiв для задоволення заяви. При цьому судовий виконавець знав, що квартира на правi власностi належить нам. Але це не взяли до уваги. Один суддя зiзнався: «Не можу, бо менi з Києва надають по шапцi».… Тобто Вася, яким нас лякали, i справдi реальний….
Сьогоднi на вулицi вже 2008-й. Ми переконанi, що скоєно злочин, i шукаємо захисту в усiх iнстанцiях країни. А оскiльки нашу законну квартиру у нас безсоромно вiдiбрали, доводиться тулитися сiм’єю у матерi, i що найцiкавiше, навiть тих 13200 грн., якi, згiдно з судовим рiшенням, ми мали б отримати вiд нашого продавця, не отримали i копiйки. Якось при зустрiчi вiн з нахабною насмiшкою сказав: «Я вам з пенсiї частинками буду виплачувати». Уявляєте?
Представник Федоришиних у судi Олег Педина, вiн же помiчник депутата Верховної Ради Катерини Лук’янової, зазначив:
– Такого цинiзму з боку судової гiлки влади я ще не бачив! Я особисто допомагав Федоришиним готувати листи у рiзнi iнстанцiї: i у Верховну Раду, i в Генпрокуратуру. Але їх спустили на область, а тут – жодної реакцiї. Федоришиним час вiд часу доводиться телефонувати в обласну прокуратуру, нагадувати про себе, адже є ст.18 Закону «Про звернення громадян», де заявник має право контролювати хiд розслiдування. Але їх нiхто не чує. Хто ж захистить порушенi конституцiйнi права простих громадян?
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
