В ІЗРАЇЛЬСЬКОМУ ГАЮ ПРАВЕДНИКІВ КВІТУЄ ДЕРЕВО 90-РІЧНОЇ НЕМИРІВЧАНКИ
Кожному з нас дана пригоршня весен. Для немирівчанки Марії Петрівни Лавренюк нинішня весна — 91-ша.
І якщо кажуть, що життя кожної людини — ненаписаний роман, то її життя гідне цілої трилогії, бо ця невеличка на зріст жінка має звання Праведника народів світу, а в Ізраїлі, у Гаю Праведників, на її честь посаджено дерево.
- Скількох людей Ви врятували, що удостоєні такого почесного звання? — поцікавилася у жінки.
- А хіба я рахувала? Тоді ніхто не вів такої статистики. Просто допомагала євреям уникнути фашистської кари.
Родом Марія Петрівна з Первомайська. Там з чоловіком, військовим офіцером, звили сімейне гніздечко, народили двоє діточок. Усе перекреслила війна. «Жив буду — не забуду. Смотри за детьми». Ця коротенька звістка від чоловіка з фронту була першою і останньою. У 42-му вона отримала похоронку, що її Ілля загинув на Курській дузі.
– Страшні були часи, – пригадує жінка. – Мені з дітьми довелося евакуюватися з Первомайська. Постійно бомбило, ми потрапляли під обстріли. Дивом залишилися живі. Притулок знайшли у Немирові. Як біженка я звернулася до голови райвиконкому Олександра Кіцмана. Він і поселив мене з дітьми у кинутому кимсь будинку. По сусідству жила сім’я ветерана фінської війни Анатолія Бука, який і став ініціатором створення у Немирові підпільної організації. Згодом до нас приєдналися Леонід Ведибіда, Едуард Шевченко, Федір Пелюшенко...
Роботи для підпільників вистачало.
Ось що написав у своїх спогадах немирівчанин Михайло Наумович Мостовий, до речі, це його стараннями Марія Лавренюк отримала звання Праведника народів світу: «...Леонід Ведибіда, будучи підпільником, працював у поліції. Він повідомляв Марію Петрівну, коли каральні загони проводитимуть у Немирові масові розстріли євреїв, яких виселили у гетто. Тоді Марія Лавренюк та Федір Пелюшенко обходили усі будинки і попереджали про небезпеку. Люди втікали у ліси, переховувались у знайомих. Сама Марія Петрівна врятувала мене, мою матір, сестру, стрижавських Сеню та Лізу, барських Молку та Гітю. Вона організувала нам втечу з концтабору на територію, яку займали румунські війська...»
Як каже Марія Петрівна, немирівські підпільники діяли фактично під носом у фашистів.
– Федір переносив поранених євреїв у вежу, що у парку, я готувала їм їжу. Декого переховувала у себе вдома. Так було із єврейською дівчинкою, котра жила у мене, поки її не удочерили. Зараз вона працює лікарем. А якось, пригадую, під час облави до мене зайшов німецький солдат з поліцейським. На кухні з моїми Борею та Томою грався єврейський хлопчик Гітя. Побачивши його кучеряве чорне волося та смагляву шкіру, фашист вигукнув: «Юд! Юд!» – і вже схопив дитину за руку. Але я стала перед дитиною, кажу: «Ви що робите? Це моя дитина!»
За словами Марії Петрівни, у роки війни багато українців рятували євреїв.
– Таких Праведників, як я, у Немирові було чимало, – каже. – Дехто навіть поплатився за це власним життям. У 43-му якийсь нелюд видав нас есесівцям. Тоді розстріляли багатьох підпільників, а чотирьох активістів, у тому числі Ведибіду, повісили.
Активну життєву позицію сповідувала Марія Петрівна і у мирний час. Працювала у військкоматі, від другого шлюбу народила ще троє дітей, дочекалась онуків. Щоправда, рідних своїми спогадами не обтяжує. Від надміру минулого, каже, люди старіють.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
