ГЕНЕРАЛ ЗНЕХТУВАВ ХУСТОЧКОЮ ВІД ЮРОДИВОГО І ВIДДАВ СВОЄ ЩАСТЯ ДРУГУ, А САМ ПОМЕР
...Молодий генерал Микола Каменський сiдав у карету, коли до нього пiдбiг юродивий (у старi часи їх дуже шанували) i подав йому хусточку: «На, вiзьми на щастя!»
Генерал гiрко посмiхнувся, взяв i тут же вiддав хустку своєму ад’ютанту.
Згодом цей ад’ютант – Арсенiй Закревський – зробив блискучу кар’єру, став мiнiстром царського уряду, а потiм губернатором Москви. А Микола Каменський помер у цiй же самiй каретi, не доїхавши до мiсця служби. Його рiднi говорили, що вiн вiддав своє щастя другу...
За жорстокiсть Миколиного батька, старого фельдмаршала Михайла Каменського, рiд Каменських називали проклятим. Це був справжнiй самодур! Вiд нього страждали солдати i офiцери, крiпакiв вiн власноручно забивав на смерть, надягав їм залiзнi ошийники, садив у колодки. Пiд час росiйсько-турецької вiйни Каменський наказував палити турецькi мiста, вирiзати ножами, заколювати штиками всiх жителiв, включаючи жiнок i дiтей. Катерина II називала його божевiльним.
Ганебно обiрвалась вiйськова кар’єра фельдмаршала. У вiйнi 1812 року вiн повинен був командувати росiйською армiєю у Пруссiї. Чи в нього помутився розум, чи вiн злякався iмператора Наполеона, але Каменський наказав вiйську самостiйно (!) повертатись у Росiю, зняв з себе командування i тихенько поїхав у своє родове село.
Там i знайшла його жахлива смерть. Розлючений його знущаннями крiпак сокирою розрубав старому графу голову навпiл. На його могилi поставили трьохсотпудовий гранiтний камiнь (камiнь – Каменському!), але селяни його розкололи, щоб i пам’ятi про мучителя не залишилось.
Троє синів було у Михайла Каменського. Перший втопився у рiчцi. Другий, Сергiй, «прославився» тим, що погубив росiйську армiю у битвi пiд Рущуком. Його вигнали з Санкт-Петербурга, вiн жив у сiльському маєтку i всi грошi витрачав на власний театр, де грали актори-крiпаки. Скiльки їм довелось перетерпiти вiд норовистого господаря – один Бог вiдає! Граф Сергiй довiв свiй маєток до повного розорення, не залишивши навiть грошей на власний похорон. Рiдним довелось ховати його за власний кошт.
Зате молодший син Микола Каменський, про якого йшла мова на початку статтi, був красивим, добрим, хоробрим. Разом з Суворовим вiдважно воював в Альпах, потiм – у Фiнляндiї. Коли блискучий молодий генерал повернувся у столицю, вiн мiг вибрати багату i знатну наречену. А закохався у юну нiмкеню – дочку ключницi у багатому сiмействi князiв Щербатових, куди вiн приїжджав у гостi. До речi, княгиня Марiя Щербатова, представниця цього роду, жила до революцiї у Немировi, в її палацi зараз розташований санаторiй «Авангард». «Подiльська радниця» розповiдала про її життя i смерть вiд кулi 15-рiчного чекiста.
Щербатови, помiтивши захоплення молодого графа, термiново видали бiдну дiвчину замiж за якогось зубожілого жениха. Вiдчаю Миколи не було меж. Матiр бачила горе сина i знайшла для нього найкращу, найбагатшу московську наречену – графиню Анну Орлову, доньку Олексiя Орлова, фаворита Катерини II.
Олексiй Орлов був двiчi привселюдно проклятий – царем Петром III, якого вiн убив, i княжною Таракановою, яку вiн пiдступно заманив у Росiю, де вона загинула. Але його власна доля виявилась щасливою, вiн прожив довге, цiкаве життя. Вину батька прийняла на себе донька, Анна Орлова. У кожному, хто до неї сватався, вона бачила тiльки шукача багатомiльйонного приданого. Хоч красивого i розумного Миколу Каменського вона щиро полюбила, але якось «по iнерцiї» вiдмовила i йому.
Пiсля цiєї вiдмови Микола зовсiм упав духом i поїхав в армiю, щоб залiкувати сердечнi рани. Ось тодi i стався той прикрий випадок з юродивим. У дорозi молодий генерал захворiв, ослiп, оглух i помер, не приходячи до тями. Анна Орлова важко пережила смерть жениха, якому вона вiдмовила, i до кiнця життя залишилась самотньою.
Таємничою була її смерть – чи хтось отруїв, чи вона сама звела рахунки з життям. У 1934 роцi археологи вiдкрили гробницю графинi Анни Орлової i побачили дивну картину: руки розкиданi, сукня на грудях розiдрана у клоччя – неначе жiнка була похована заживо. У тих мiсцях люди не раз бачили привид жiнки у бiлому, котра важко стогнала i просила: «Ослобони!» Нiхто не сумнiвався, що це неприкаяний дух отруєної i викинутої з могили графинi Анни Олексiївни Орлової.
Нащадки жорстокого Михайла Каменського i пiдступного Олексiя Орлова навiки зникли з лиця землi.
Пiдготувала Iрина ЗОНОВА
PS. У 2002-му на Смоленському бульварi в Москвi, недалеко вiд Київського вокзалу, я бачила будинок Каменських. Тодi вiн належав Мiноборони РФ, стояв у будiвельних риштуваннях. Але роботи призупинились, i в колишнiх графських хоромах ховались вiд негоди бомжi. У цьому будинку довгi роки розмiщався Зоологiчний iнститут, там працював академiк Вавiлов, винахiдник генної теорiї. Генетикiв i самого Вавiлова у 50-тi роки знищили у цьому ж графському палацi. Як i його першi хазяї Каменськi, будинок має погану славу.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
