ГАЛИНА НАРОДИЛАСЬ НА ПАРОПЛАВІ, ЩО ТОНУВ... Документальний фільм допоміг брацлавчанці дізнатися про своїх рятівників
...Золото Колими відкрили у 1928 році ленінградські геологи, а влітку 1932-го цей край вже заселявся в’язнями з малим строком та вільнонайманими. У районі бухти Нагаєва поставили намети — почалося спорудження Магадана, прокладання дороги у тайгу і відкриття копалень.
1937-го репресивного року пожвавішало масове заселення Колими політичними «злочинцями». Минуло ще два роки, і першим у навігаційний сезон пароплавом назустріч смертям, серед сотень таких, як і він, політичних засуджених, плив Олександр Павлович Ісаковський.
У Приморському краї залишилася дружина, яка ось-ось мала народити. Цю українку, також репресовану, він зустрів серед зради і болю. Не так давно поєднали долі. І ось їх розлучили. Втім, вже скоро вони знову будуть разом, бо дружина, ніби декабристка, вже наступним рейсом помчить йому навздогін. Але саме тут майже повторилася історія легендарного «Титаніка».
...У трюмах виникла пожежа, і через деякий час пароплав став тонути. Почалась паніка, люди стрибали за борт у крижану купіль, а з радіорубки на все Охотське море розносилося тривожне «SOS».
Незабаром на горизонті з’явилося судно під прапором Японії, з якою саме в той час воював Радянський Союз. Кожен хотів бути ближчим до борту і врятуватися першим. Але охоронці відкрили вогонь... по своїх: краще смерть, аніж випустити когось до рук ворога. Нараз все перетворилося на пекло – постріли, крики, кров і смерть. Агрипина зойкнула і осіла, почалися передчасні пологи.
Капітан випадково побачив її серед мертвих, допоміг добратися до його каюти і кинувся шукати лікаря. Тендітна жіночка, котра дивним чином опинилася поруч, взялася рятувати породіллю, а допомагала їй дівчина, яка аж ніяк не розгубилася. Отак і прийняли вони крихітну дівчинку.
– Мене звати Галиною, – мовила лікарка. – Нехай ваша донечка також буде Галею. Хоч ім’я залишиться після мене.
Капітан взяв подушку, розірвав її, і маля сховали у пір’я.
– Я залишу судно останнім, а зі мною – ти, – сказав капітан, ловлячи на собі благальний погляд породіллі.
На Колимі подружня пара не зустрілась. Агрипина жила і працювала у жіночому таборі за 500 кілометрів від Магадана. Спочатку жили у наметах, потім – у бараках.
Було важко, але завжди поруч знаходились ті, кому доводилось ще важче, особливо «кремлівським» людям, які загинули майже всі. Залишилися тільки загартовані роботою, а серед них – і дівчинка Галя, над якою завис щасливий фатум, бо вдруге доля вберегла Галину тоді, коли у дитячому садочку (хто знає – навмисне чи випадково) отруїли усіх дітей. Вижило лише двоє, котрі пізніше стали ріднішими од сестер.
Названа сестра Інна Дунаєвська була донькою єврейки, яка під час повальної колективізації із Польщі до Росії у свої 19 років втекла з російським дипломатом. Коханий нарозповідав їй райдужних історій про радянську владу, про те, яке чудове життя їх чекає, і дівчина, забравши у батька все золото, наважилася на втечу. Щойно перетнули кордон, як їх заарештували. Коханого розстріляли, а її, вже вагітну, на 10 років відправили на Колиму. Це стало для молодої панянки неймовірною трагедією, і навіть народження донечки не примусило вийти з глибокої депресії. Непристосована до важкої роботи інтелігентка дивилася на світ спустошеним безнадійним поглядом. Інну кинула напризволяще, тому Агрипина підгодовувала її, купала. Словом, мала її за свою.
Йшли роки. Час зустрічі Агрипини з Олександром відкладався на невизначений строк, і лише тоді у житті цієї жінки з’явився молодий білорус Нестор – експедитор «Дальбуду», що мав вищу освіту і працював за наймом. У нього була невеличка кімнатка, яка давала надію на порятунок і заради якої Агрипина стала дружиною іншого. Згодом народиться ще одна донечка, а вже потім жінка знайде лист першого чоловіка. І вона стане перед вибором: повернутися до чоловіка і осиротити меншу донечку, або залишитися і не дати змоги бути поруч із батьком старшій доньці. І полетів у відповідь лист: «У тебе народилася донечка, назвала її Галиною, а в мене сім’я, є ще одна дівчинка, Ліза...».
Він чекав її в Магадані. Чекав і сам їхати до неї не наважувався. А семирічна Галинка постійно виглядала автобус, що привозив кіно та артистів з концертами, бо вірила, що разом з ними приїде і батько. Строк заслання Олександра наближався до завершення. На прощання він вислав фотографію, гроші і коротенького листа: «Повертаюся додому». Більше вони один про одного ніколи нічого не дізнаються.
Рак шлунку несподівано забрав Нестора. На руках в Агрипини залишилися Галя, Ліза і ще одна донечка. Думка повернутися на Україну не полишала, і зовсім скоро вони були на рідній землі.
У Крижополі близьких не залишилося. Сімейство подалося у Вапнярку, до родичів. Трапився матері вдівець, що з брацлавської Слободи. У 1952 році він привіз їх у край, де свого часу, за розгулу Петра І, осіли старовіри.
На старості літ Агрипина була прикутою до ліжка впродовж кількох років.
Втім, ні уві сні, ні наяву вона навіть уявити не могла, що історія народження її Галинки пролягла червоною ниткою у документальному фільмі режисера Олександра Рябокриса «Українці на Колимі», який транслювався на каналі «УТ-1» у січні цього року. Свідчила жінка, ота юна дівчина, яка допомагала лікарці приймати пологи на палаючому пароплаві, що тонув. Виявилося, що капітана того пароплава одразу ж розстріляли.
Розшукуючи на прохання Галини Рогожиної режисера документального кінофільму «Українці на Колимі», відчувала, що ця історія просто так не завершиться.
– Неймовірно, а ви знаєте, що лікарка Галина, яка приймала пологи, померла лише кілька років тому, але вже відгукнулися її діти? – гукав мені у телефонну трубку Олександр Рябокрис. – Незабаром вони зустрінуться з тією дівчиною, що допомагала приймати пологи.
– А ви не хоче запросити на цю зустріч «новонароджену» Галину? – запитала я розтривоженого режисера і не почула відповіді. – Ви знаєте, вона також бачила цей фільм.
– Цього не може бути, – тільки й сказав голос із телефонної трубки. – А де вона мешкає?
– У Брацлаві, – відповіла я, вже уявляючи ту зустріч, на якій обіймуться врятована і рятівниця.
Галина Рогожина збирається у дорогу. А розповідь про зустріч через майже сім десятків років стане ще одним матеріалом для читачів газети.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
