Середа, 8 жовтня 2003 p.

Отак мати виглядає сина додому...

Мiсяць тому Президент призначив мiнiстром внутрiшнiх справ нашого земляка — Миколу Бiлоконя. Як завжди, кожному приємно, коли «нашi» пробиваються. А жителям села Могилiвка Жмеринського району, де народився i вирiс мiнiстр, тим бiльше. Де хата Миколи Васильовича, нам показали одразу: «Побачите зелений паркан, i асфальт там є...»

У дворi чоловiк рубав дрова, як потiм з'ясувалося, це був зять Олени Дмитрiвни Бiлоконь — матерi мiнiстра.

- Миколi моєму вже 48 рокiв... Син пiшов у армiю, служив у Львовi, — згадує жiнка. — Возив генерала контррозвiдки, i той дав йому рекомендацiю у школу мiлiцiї. А потiм Коля закiнчив Московську академiю, а зараз вже кандидат юридичних наук — у аспiрантурi в Харковi, пише докторську.

Менша донька живе у Гнiванi, працює у паспортному столi... Та й немає дiтей. Ранiше мрiяла, хотiлося, щоб, знаєте, дитина була на вищій посадi, додому частiше приїжджав би, а тепер й не бачимо зовсiм...

- Сина мiнiстром вже бачили?

- А я якраз у них була, коли Колю призначили. Поїхали в церкву з свахою. Оце як у Києвi, то тiльки там й їду в церкви — мене там завезуть, привезуть. В селi далеко — ходити не можу, два iнсульти перенесла, лiва сторона паралiзована — не годна сама хустину зав'язати... Жоден палець на лiвiй руцi не шевелиться, хлiба не можу врiзати.

- Пiсля того, як ваш син почав займати високi посади, як до вас у селi ставляться?

- Ви знаєте, на люди майже не виходжу, бо не можу, нi по гостях не ходжу, до себе не зву, бо куди ж, така калiка. А так, як це сказати, люди заздрять. От не дивляться, що я iнвалiд, а кажуть: «О, а що вона хотiла, таке добро їй з сином, та ще щоб вона була здорова...» Та й тако...

- А онукiв скiльки маєте?

- Двi онуки. Колина дочка вчиться в унiверситетi мiжнародних вiдносин на 3-му курсi. А доньчина закiнчила з червоним дипломом Харкiвський унiверситет, зараз працює у податковiй i поступила вже в аспiрантуру.

- Бачу, хазяйство тримаєте — кури, двi собаки...

- Три! Трiшки курочок — хочеться, думаю, хай хоч що-небудь. Я звикла, що 3-4 корови, телята, гуси, свинi, а тепер нiчого. Дуже тяжко, хочеться посапати, нагодувати, а тут себе не можу обiйти, але ж така бiда — 7-й рiк, i не можна вилiкувати.

Чоловiк мiй шофером працював на автобазi в Гнiванi, а я брала кусок бурякiв, сапала...

Олена Дмитрівна Білоконь — проста подільська жінка — живе, як і всі люди...

- Чоловiк давно помер?

- Вже 11-й рiк. Допомагають менi дочка, зять — вони в Гнiванi живуть. Син дуже рiдко приїжджає, оце позавчора тiльки з-за кордону приїхав.

- Вiн вам телефонує?

- Я до нього. Набридаю, а потiм вiн вже менi передзвонює. Турбується.

...У дитинствi був слухняним, раз тiльки не прийшов вчасно з школи — у шахи грав. Ми з чоловiком почали шукати, а потiм його знайшли: «Колю, — кажу, — то ж на город треба, картоплю копали, мiшки треба викидати на машину». А вiн загрався. Дуже потiм переживав.

Як ото дiти з батьками пересваряться, вiн — нiколи. Навiть на «ти» менi нi разу не сказав.

- Парубкував?

- Що так, то так. У Гнiванi ходив до дiвчат, в сусiдню Демидiвку, до нього сюди приходили. А вибрав невiстку з Донецької областi, Артемiвський район. Вiн вже працював в Києвi, а вона приїхала до своїх знайомих.

- На зиму Вас донька до себе забирає?

- Не хочу нiкуди йти. Менi вдома найкраще. Добре в них, там палять, одягають. Оце в жовтнi поїду в санаторiй, а тодi вдома — трохи в доньки, трохи в сина, але все одно додому хочеться. Картоплю викопали, буряки, ще яблука залишились.

- Люди в селi звертаються, щоб син допомiг?

- О, це нема отбою, я думала, що це ви пiд'їхали теж з якимись проблемами. Кажу: «Люди, вiн же не поставлений вирiшувати сiльськi проблеми, кому що треба. Вiн же на роботi — з нами немає коли поспiлкуватися». Але, знаєте, в кожного своє наболiле, i люди йдуть. Я йому то передаю.

- Як син пiшов в мiлiцiю, у Могилiвцi з'явилась своєрiдна мода на цю роботу. З вашого ж села i Юрiй Мельник — заступник начальника ДАI у Вiнницькiй областi...

- Хлопцi подивились i собi пiшли. Ми ранiше навiть не думали, боялися, що ж це в мiлiцiю дитина пiде — нi, нiколи...

- Про що мрiєте?

- Щоб дiти були здоровi, щоб пожити ще трiшки, аби їх побачити. Бо як пiшов на цю посаду... Думаєте, це радiсть? Я хвилююсь, бо ж небезпечно. Оце був за кордоном, летить лiтаком, кораблями, а дивлюсь телевiзор, бачу, що робиться в свiтi. Страшно. Але раз вже там, то треба працювати.

- Але Ви, навпаки, маєте пишатися тим, що виростили такого сина.

- Воно то так, але ж я його нiколи не бачу. Була в нього, думала, поїду, поговоримо з сином, бо ж тут нiколи: приїде, то одразу ж хтось прийшов, пiдходять i пiдходять... У Києвi, думала, наговоримося, чекаю-чекаю, нема й нема. Вже всi пiшли спати — невiстка i сваха (вона з ними живе), а я сиджу, думаю, таки дочекаюся. Приходить, попила з ним чайку. Потiм Коля лiг, я сиджу бiля нього, я йому говорю-говорю, вже голова падає, встала i пiшла тихенько. Рано теж, думаю, хоч вийду в прихожу на сина подивлюсь, а вiн бiгом спiшить — машина чекає... Та й це так бачила дитину. Високi посади — це вже дiти не нашi тодi, це вже державнi, вони собi не належать.

- Яку б Ви йому пораду дали?

- Працюй, дитино, але бережи себе, трiшки часу залишай для себе. Бо працює виснажливо, геть i ночує там. Невiстка Вiра каже: «Ми вже вдома його не бачимо».

- Як вiн представив свою дружину?

- Вона була до нас приїжджала. Йому було вже 27 рокiв. Вiн вчився i не мав коли женитися, ми вже з чоловiком кажемо: «Колю, що ж ти ходиш, будеш старим дiдом, чого ж не женишся?» А вiн з академiї в академiю — коли буде женитися? Але встиг.

Вiн привiз невiстку до нас знайомитись: «Мамо, як вам наречена?» Я сказала, аби тобi подобалась, нам теж. Так вони i поженилися. Ходили по квартирах спочатку — своєї не було. Кiлька рокiв, плакала не раз, бо жалко, вже з чоловiком хотiли купити — не ставало грошей. Вiн сказав: «Хiба я не зароблю квартири?» Але, слава Богу, помаленьку та й купили.

Невiстка онучку в нас родила. Коля був в Києвi, а Вiрi додому далеко, а в нас до Гнiванської лiкарнi близько. Чоловiк йому одразу подзвонив, що у нього донька, а син вже до вечора дав телеграму: «Поздоровляю з Оленкою». Вiн на мою честь назвав онуку. Чотири мiсяцi пiсля родiв у нас були. Дiвчинка маловагова народилася, зате зараз така, як батько. Нехай будуть здоровi i частiше приїжджають...

Оксана ПУСТОВIТ. Фото Сергiя ХIМIЧА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com