ПІСЛЯ СМЕРТІ МАТЕРІ ОЛЯ ПЕРЕЖИЛА ТОРТУРИ ВІД РІДНОГО БРАТА ТА ЙОГО ДРУЖИНИ.
Сьогодні вона — наймолодша у будинку престарілих
Кажуть, що старі — як малі. Такі ж допитливі, такі ж настирливі, такі ж незахищені. І все це правда з однією лише особливістю, що бездітні бабусі та дідусі вже не мають надії. Сьогоднішні пенсіонери живуть спогадами, та у більшості з них і вони невеселі: голод, війна, важка праця. Єдине, що втішало цих людей — діти. Їх проблемами вони жили, для них та заради них.
ЗАКЛАД, ДЕ ПРОХОДИТЬ ОСІНЬ
Утриманці Ладижинського територіального центру по обслуговуванню самотніх громадян мають непрості долі. Кожен з двох десятків стареньких може розповісти воістину трагічну історію, варту роману. Різні шляхи привели цих людей до такого своєрідного гуртожитку — притулку. Вони просто живуть, радіють кожним днем, ні, певно, кожною годиною, хвилиною, цінуючи новий схід і захід, сонце і дощ.
В області є чимало притулків для стареньких та самотніх. Втім, Ладижинський не схожий на інші, бо залежить тільки від міського бюджету та від милості керівників підприємств. Загроза закрити Ладижинський центр з'являлася неодноразово. Постійні мешканці цього закладу — лише частина турбот сестер милосердя, під їх опікою перебуває ще 212 пенсіонерів. А сотня старих містян — майбутні підопічні, ці пенсіонери залишилися самотніми, та ще самостійно можуть давати собі раду, отже бути тягарем для медсестер не поспішають.
ШАНУЙ БАТЬКА І МАТІР СВОЇХ…
Далеко не всі утриманці Ладижинського центру самотні. Одиниці не мають дітей чи інших близьких родичів. Одначе діти вирішили відмовитися від стареньких, причому таке рішення приймалося зовсім не через скруту з грошима. У багатьох бабусь та дідусів діти та онуки дуже навіть заможні, зводять будинки, володіють фірмами…
Є тут просто дивовижна бабуся Варнаховська Анастасія Данилівна, у свій 91 рік вона відмовляється від допомоги санітарок і самостійно займається прибиранням у своїй кімнаті. У неї все підкрохмалено, випрасувано, підлога блищить, а ліжко заправлене так, наче на ньому зроду ніхто не лежав!
За роки існування центру тут навчилися цінувати свята.
Кожен день народження — це велика подія для всіх. А ще було тут весілля. Кілька років тому одна з утриманців відпочивала у санаторії, звідки і привезла дідуся. Тут їм видали окрему кімнату, на жаль, недовго прожили, розлучила їх смерть.
Притулок у закладі знайшов й відомий у містечку бомж Степан. Хто знає, скільки б він ще тинявся по під'їздах, якби його не привели до центру. Відмили, поголили, переодягнули і здивувалися — замість старого дідугана перед ними був гарний чоловік.
НАЙМОЛОДША
Наймолодша з усіх тут Оля, сорокалітня жінка-інвалід. Її лагідно називають «наша Олечка», адже через свою хворобу вона виглядає, як підліток. Доки була живою її матір, вона не знала жодних проблем. Та потім усе змінилося, спочатку життя з батьком, а потім із братом-пияком. Чотирикімнатна квартира, що дісталася у спадок, та пенсія сестри-інваліда робила привабливим шлюб з Олиним братом. Поява жінки у помешканні нітрішки не полегшила Олину долю. Вона схудла, майже роздягненою ходила попід магазини — здавала порожні пляшки, прала, прибирала. Своєї пенсії не бачила — вона уся пропивалася братом та його співмешканкою. Кому поскаржитися, Оля не знала, лише показувала синці сусідці — та й забила на сполох. Брата позбавили опікунських прав, а Олю поселили у територіальний центр по обслуговуванню самотніх громадян.
МРІЯ, ЯКІЙ НЕ СУДИЛОСЯ ЗДІЙСНИТИСЯ
Кілька років тому десь у владних кабінетах народилася чудова думка: перенести територіальний центр у приміщення санаторію «Діброва», котрий після розвалу ферментного заводу стоїть порожній на березі Бугу. Заклад — просто ідеальне місце для самотніх, тут зручні кімнати, підведені усі комунікації, тепло, затишно. Притулок би тут знайшли усі бажаючі не тільки з міста, але й найближчих сіл. Та потім передумали, мовляв, сходинками буде важко підніматися літнім. Тепер санаторій так і стоїть порожнім, з кожним роком усе більше руйнується, а утриманці центру тиснуться у старому приміщенні. Нашим старикам не звикати, вони вже давно розчаровані старістю та самотністю.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =