Середа, 22 жовтня 2003 p.

Спочатку був телефонний дзвінок. Плачучи, жінка розказувала про свою гірку образу: приблизно в один і той же час померли її мама-вчителька і недавній мер Ямполя, а до своєї смерті — головний спеціаліст відділу організаційної і кадрової роботи райдержадміністрації. Але поховали покійників чомусь у різних частинах цвинтаря: її матір — в секторі для простих людей, а його — в особливому, який виділено для начальників.

Похорони колишнього мера були помпезними. А вчительку хоронили, ясна річ, скромно. Про такі випадки у нас кажуть: як вмре багач чи начальник, то біжать всі, а як бідняк — то лиш піп і дяк. Не нами це заведено, і не на нас воно закінчиться...

В некролозі, який підписала районна еліта, йшлося про те, що колишній мер помер від того, що в нього не витримало серце. Але в те мало хто вірить, адже покійник ніколи особливо не скаржився на серцеву хворобу, був неабияким життєлюбом і порівняно молодою людиною. Одним словом, по місту поповзли чутки про те, що екс-мер повісився.

Хто продає землю на кладовищі?

В селах Ямпільського району вішальників, за православною традицією, хоронять на узбіччях цвинтарів... А от в Ямполі при всьому бажанні цього не зробиш. Потрібно було б відкривати новий цвинтар — так багато самогубців. І тому православні священики як можуть заговорюють зуби парафіянам при похованнях таких покійників.

Масла в огонь підлило те, що колишнього мера поховали не просто в центрі цвинтаря, а, як кажуть газетярі, на заглавному місці. Він і тут попереду всього потойбічного міста.

ЛИСТ ПРО ПОКІЙНУ МАМУ

Донька покійної, Людмила Кузнєцова, написала листа: «24 вересня 2003 року померла моя мама, Колеснік Мирослава Андріївна. Прожила на землі 74 роки, жила б більше, але важка хвороба вимучила, витягнула усі сили. Смерть невблаганна — не стало мами, білої моєї черешеньки, мами, бабусі, прабабусі не стало... Прожила життя, як усі її однолітки. Пам’ятала голод 33-го, пам’ятала, як батька, директора сільської школи, забрали в 38-му. Пам’ятала чорний 41. Визволили село — пішла в колгосп, потрібно було годувати солдатів на фронті. Після війни, закінчивши школу, поступила в Немирівське педучилище, продовжила справу батька і матері — пропрацювала на педагогічній ниві без малого 40 років, 21 з яких — у Ямпільській школі-інтернаті. Робота була нелегкою, адже дітям необхідно було замінити батька і матір. Приводила дівчаток додому. І ми удвох з мамою сиділи і вичісували їм воші.

25 вересня поїхала я на Ямпільський новий цвинтар з добрими людьми копати могилу. Там сказали яму копати у нижній частині цвинтаря, скраю.

Я запитала, а чого не в центральній частині? Відповідь була однозначною — там розпоряджається Труба (директор комунгоспу). Розумію — немає значення, де лежати мамі — свята земля скрізь однакова. Але ж серце болить, чому? Хлопцям кажу: «Зачекайте, поїду до того Труби». Зустріла його біля міського ринку. Запитую, чому не можна маму хоронити у центральній частині цвинтаря? Відповідь була короткою: «Бо не можна. Тому, що там хоронять і будуть хоронити тільки заслужених, ось Урсуленко (колишній голова районної ради, який зараз очолює районну ветеранську організацію — В.К.) помре — то там поховають».

Господи, Боженьку, як же боляче стало, як боляче за маму, за таких, як вона! Ветеран праці, учасник війни — і не заслужила!.. Де ж вона, правда, де людяність, де?!!

Ще було зауваження, мовляв, у інших районах платять за землю на цвинтарях. А може, то був натяк?..

Поховала маму скраєчку, від дороги, хай спочиває з Богом. Всіх земля прийме, всіх обійме, всіх простить, дітей своїх. Але, люди, схаменіться, життя таке коротке... Дуже боляче, що такі люди, як Труба, ранять людей у важкі хвилини, коли так необхідне тепло, людське слово. Я хочу, щоб про це знали всі, я хочу кричати від болю і образи».

ПРО ПРОДАЖ ЗЕМЛІ ПІД «ЗАСЕЛЕННЯ» НА ЦВИНТАРІ

Григорій Іванович Труба, директор Ямпільського комунгоспу, у підпорядкуванні якого цей цвинтар — людина неординарна. І, на мій погляд, він цілком заслуговує на почесне поховання в тій спірній частині цвинтаря, поза всякою можливою чергою, навіть перед екс-мером.

Коли він почув, що я хочу запитати його про кладовище — враз щира посмішка злетіла з уст, наче наступив на кнопку босою п’ятою.

— Скажіть, будь ласка, як йде процес визначення місць для могил?

— Ну-у, я так і зрозумів!.. Що ви по скарзі... В 1993 році відкрили новий цвинтар, і за десять років заселення (так і сказав — заселення — В.К.) його пройшло повністю тієї дільниці. Залишився лише один квартал, де ми підряд... Я розумію, що до вас звернулася.., як її фамілія, я забув?., їй не сподобалося, що там похоронили її маму. Ну, як я можу дозволяти — хто де хоче?.. У нас єдиний район, де ще земля під захоронення не продається, дякуючи колишньому меру Лазаренку.

— А ви за те, щоб земля продавалася під захоронення?

— Я за те, щоб був порядок, як у всіх районах, всі райони продають!

Свідком гострого діалогу Г. Труби з Л. Кузнєцовою була начальник Пенсійного фонду району пані Віра Муляр:

— Коли ми розмовляли на вулиці з Григорієм Івановичем, підійшла ця жінка і почала з того, що вона хоче похоронити маму там, де похоронили Лазаренка. А він їй сказав, що ви похороните там, де є місце — попідряд зі всіма. А вона каже — чому я повинна хоронити свою маму під парканом, під кущами? Він їй відмовив. Труба ще сказав, що якби землю під захоронення купували, як в інших районах, то тоді можна було б купити, де краще — дорожче, а де гірше — дешевше. То що, ми дожилися до того, що вже не маємо права й поховати безплатно?

— Він каже, що тоді було б більше порядку на цвинтарі...

— А якого ще порядку нам потрібно? А як не має людина грошей, то що, її поховати на дорозі, в скелі? А може, та людина, яка не має грошей, дала більше користі для держави, як та, що має їх?

На Заході люди похилого віку мають забезпечену старість. У нас же вчителька-пенсіонерка з величезним стажем роботи за свою пенсію навіть гідно похороненою бути не може.

І наостанку. Закон України «Про поховання та похоронну справу» дійсно передбачає (cт. 2) місця «почесного поховання — спеціально відведені земельні ділянки на території кладовищ». Але ці місця, в разі потреби, визначаються не директорами комунгоспів, а, згідно із ст. 23, рішеннями виконавчих органів. Такого рішення Ямпільська міська рада не приймала. А що ж до плати за місця для поховання, то ст. 25 зазначає однозначно — «виділяються безкоштовно». Отож варто пану Трубі проінформувати правоохоронні органи, в яких саме районах земля під захоронення, всупереч закону, продається і бажано вказати, за які суми і хто їх привласнює...

...Отака-от невесела сучасна життєва історія... В світовій науці, політиці, літературі, мистецтві немало прикладів, коли знамениті люди покінчували життя самогубством. Маяковський і Єсенін. Перший застрелився, а другий повісився. Про це зараз вчителі вільно розповідають дітям у школах. То що, менше стали любити Єсеніна? Звичайно, ні! А от коли нас і досі представники влади в некролозі, як і в минулі часи, оберігають від правди або кажуть напівправду, мені хочеться їх запитати: навіщо ви це робите, щоб самим виглядати привабливішими, бережучи честь кастового мундира? Але шила в мішку не сховаєш.

Василь КІЗКА, журналіст, м. Ямпіль

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com