СТОЯЧИ В «КЛЯСІ» ЗА «КАТЕДРОЮ», ВЧИТИМЕМО УЧНІВ «АРИТМЕТИКИ», —
пропонують реформатори українського правопису. Або чи потрібна в українській мові революція?
Історично склалося так, що в етап кардинальних і надзвичайно болісних перетворень Україна вступила практично не підготовленою. Реформи розпочалися під сильним тиском ззовні, тиском, який іноді межував з провокацією. Протягом досить тривалого проміжку часу Україну просто примушували революційним шляхом повторювати кроки Росії, наслідувати далеко не на користь собі обрану нею модель соціально-економічних та культурних перетворень і темпів втілення їх у життя. Як наслідок, з’явилась крилата фраза відомого на Україні політика про те, що «...ми йдемо вірною дорогою, однак в неправильному напрямку».
Історична практика довела, що еволюційний шлях розвитку суспільства хоч і триваліший, але значно ефективніший і не призводить до економічних і соціальних потрясінь, які нині переживає Україна.
Напередодні Дня української писемності і мови хотів би зупинитись на ще одній проблемі, породженій реформою українського правопису, яка, в свою чергу, має на меті змінити і українську літературну мову.
Відомо, що мова не тільки душа народу, але й основа громадянського світогляду, визначальний чинник консолідації нації. А держава своєю політикою якраз і покликана консолідувати та згуртувати націю.
Мова має свою динаміку розвитку і також не терпить революційних змін. На мою думку, деякі зміни, що пропонують внести в український правопис, аж ніяк не сприятимуть ні стабільності, ні згуртованості, ні утвердженню могутності нашої держави, а навпаки, в черговий раз дадуть привід для глузування. Наприклад, ми в «пальті» їздитимемо в «метрі», а стоячи в «клясі» за «катедрою», вчитимемо учнів «аритметики».
Від прихильників нового правопису довелось почути, що в українській мові звук «Ф» взагалі був відсутній, а його нам нав’язали «кляті москалі». Якщо в мову і проникають звуки, літери чи навіть цілі іншомовні слова, то це лише збагачує цю мову. Інша справа, коли народ русифікують, полонізують чи понімечують, вбиваючи його мову, культуру, чим знищують і сам народ.
Відрадно, що ми повернули літеру «ґ», яка зникла із українського правопису в 30-х роках минулого століття саме через насильницьку русифікацію, яку проводила КПРС. Але ж вживати ми маємо її лише в окремих словах. Люди, які не обізнані з цим, тепер починають вживати цю літеру та звук, що вона утворює, там, де його в українській мові взагалі ніколи не було.
І особливе обурення викликає спроба багатьох реформаторів переконати український загал у тому, що вживання словосполучення «на Україні» — неправильне, мовляв, ні росіянин, ні казах, ні француз ніколи не кажуть «на Росії», «на Казахстані» чи «на Франції».
Для того, щоб визначити, як все-таки правильно: «на Україні» чи «в Україні», потрібно звернутися до великих предтеч та творців вітчизняної писемності й мови, починаючи з Нестора Літописця, Котляревського, Шевченка, Лесі Українки і до видатних діячів літератури та мистецтв, освіти та науки нової доби, позаяк саме вони і є головними творцями сучасної української літературної мови.
В давньоруських літописах (не плутайте з «русскими», бо саме українці були автохтонним населенням Русі та творцями цієї держави) пишеться «на Русі». Мабуть, відомий російський поет О. Некрасов це і врахував, даючи назву своїй поемі «Кому на Руси жить хорошо?». От вам і вплив української мови на російську! А реформатори, очевидно, ще не позбавлені комплексу національної меншовартості, намагаються «мавпувати» ту ж Росію чи навіть Казахстан, мовляв, у них «в России», то і в нас «в Україні», а чим же ми гірші?
В українських народних піснях, думах зустрічаються обидва варіанти — і «на», і «в», хоча частіше все-таки «на Україні».
У творах Тараса Шевченка у більшості випадках — теж «на Україні». Наприклад:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій!»
(«Заповіт»)
«А я дивлюся... серцем лину
В темний садочок на Україну».
(«Не гріє сонце на чужині»)
«Святого Бога вихваляв;
І все то, все то в Україні!...»
(«Сон»)
І навіщо ж тоді державним мужам, за мовчазної згоди яких, а, можливо, і при їх активній участі, здійснювалась насильницька русифікація України партією, в лавах якої вони перебували, купувати собі індульгенцію шляхом ось такої «українізації».
Сьогодні в Україні потрібно вирішувати цілий комплекс проблем: політичних, економічних, соціальних і культурних в тому числі. Проте не слід забувати, що культура будується не методом перекреслення одних явищ та піднесенням інших, а на ґрунті вільного змагання різних напрямків.
О. КУДРЯВЦЕВ
РS. А дискусія, яка розгорілась в літературних та наукових колах з приводу вживання згаданих словосполучень, дуже нагадує історію з вареним яйцем із відомого роману Джонатана Свіфта, яке стало причиною війни між Ліліпутією та Блефуску.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =