Середа, 12 листопада 2003 p.

Я ніколи не була феміністкою, але сьогодні при “здравому розумі” заявляю: шановні, моліться, щоб ваші жінки ніколи не побачили Америки і не відчули того, що я. Бо там раптом за якийсь місяць настає прозріння, що нікому ти нічого в цьому світі не зобов’язана лише тому, що ти жінка, а скоріше, зобов’язані тобі.

Я побачила багато чого, що мене дивувало, шокувало, і не знаходила відповіді, хто ж там так все поставив: чи чоловіки в силу своєї вихованості «не спаскудились», чи жінки якимись особливими хитринками «поставили їх на місце»?

ЯК Я СТАЛА “Б’ЮТЕФОЛ”

Менi вiдрекомендовують Луїзу. Я маю у неї жити. 19 година. Чоловiк Джордж ще на роботi. З перших слiв вона запитує, як комфортнiше мене називати — Таня чи Тетяна (пiзнiше вона «забуде» погодувати мене i я голодною чекатиму ранку, але це, на її думку, не буде дискомфортом — а навпаки, свобода дiй. За американськими поняттями, я б мала сама вiдкрити холодильник i взяти, що захочу. Але це я зрозумiю пiзнiше).

Вже вранцi Джордж приготує менi омлет. Дружину я на кухнi не побачу — вона ж вдома, а тому встає пiзнiше. Вже о 8 годинi я виїжджаю iз її чоловiком з дому. Пiзнiше я зрозумiю, що тепер мене повнiстю опiкатиме лише він... В Луїзи є купа «справ» — рiзнi благодiйнi товариства, вiдвiдування церкви i т.п.

Пiсля насиченої програми стажування — повертаюсь приблизно разом iз Джорджем. Вiн, не переодягаючись, прямує на кухню... i починає куховарити.

В цей час Луїза вдома, шиє для однiєї iз своїх подруг своєрiдну (iз клаптикiв тканини) жилетку — “маленький каприз”. Проходить десь година. Джордж закiнчує сервірувати стiл і запрошує нас на все готове. Я весь час хочу заохотити його комплiментами, бо ж чи часто чоловiк, та ще й пiсля натрудженого дня, наважується на таке (я ще не знаю, що зустрiну це завтра, пiслязавтра, весь час!) На третiй вечір, коли Луїза взагалі вiдсутня — благодiйна вечiрка — мої нерви не витримують, i я пропоную Джорджу засмажити картоплю. В тефалевiй сковорiдцi на оливковому маслi зготувати її — нiяких проблем. Риба у Джона також виходить на славу. Коли я спiшу сама прибрати зi столу, а потiм починаю мити посуд — стається неймовiрне: Джордж бере трубку i радiсно сповiщає другу Пiтеру, що у нього є гостя, Таня Редько з України, i що вона — б’ютефол (прекрасна). Потiм вiн це сповiстить Максу, Пiтеру i т.п. Я спроектовую почуте на Україну i намагаюсь уявити, що таке мала б зробити я, щоб мною так захопились. У нас — це мої обов'язки. I така маса емоцiй прозвучала б, якби я їх хоча б раз не виконала (тiльки негативних). А якби половинi наших чоловiкiв систематично «сидячi вдома» жiнки не приготували б вечерi... цiкаво, скiльки крику i гуркоту каструль (може, й на головах) почули б сусiди.

ЧИ ІСНУЄ У НИХ ЖІНОЧА ЗМОВА?

Я споглядала 3 сімейних пари. І скрізь майже однаковий сценарій: в очах закоханість, небайдужість. «О, моє кохання, мій найкращий та найдорожчий у світі», — ці слова я чула майже щодень від дружин. Щоправда, їхня увага на цьому до коханих обмежувалась, а вже на ділі приготовленим сніданком та вечерею, помитим посудом та щоденними сюрпризами — тортиками у вигляді сердечка чи улюбленого мартіні — платили чоловіки. Аякже — хіба кохання дружини дешево коштує? Не влаштовує, ну, тоді спробуйте щось альтернативне — кохання, кажуть вони, ми придумали, щоб грошей не платити. А там ніяка дурепа не повірить вашим солодким вмовлянням та обіцянкам.

А ось професійна повія послуги запропонує, але візьме навіть не за секс, а за еротичний танець 500 доларів за годину. Хочете такої любові — доведеться «повкалувати» 2 тижні. Можна і розлучитись, але тоді ви платитимете не лише пристойні аліменти на дитину, але й оплачуватимете повне утримання колишньої дружини.

Не хочете... Ну, тоді лелійте свою суджену. А вже як вона “соїзволить” усміхнутись вам чи приголубити...

О, це неабияке досягнення! Моя колега розповідала, що її господар мало не розплакався, коли на скаргу, що його болить голова, та подала йому ліки та воду (його кохана до цього чомусь не додумалась).

Але це так, відступ...

Чи існує у них жіноча змова?

Символ свободи із обличчям жінки...

Коли споглядаєш за американськими жінками, складається враження, що у них існує якась загальна змова: по типу масонської. Ну, не балують вони своїх чоловіків, і все! А вони — ручні і покірні.

У нас прийнято леліяти чоловіків — нічого не зробиш, демографічні кризи, скажете ви. Заради “бредових” ідей забирали найкращих...Зате ті, що залишились — розпаскуджувались. А як же інакше, коли «восєм девок — один я»!

...І моляться там на неї і за неї...

Пам’ятаю перший сімейний докір моєї мами: як ти смієш годувати чоловіка вчорашнім борщем? І це в той час, коли я поверталась додому пізніше за нього і при цьому вночі умудрялась ще цей борщ зварити. Зважте, менталітет брав гору над материнською любов’ю.

Нас, жінок, виховують якимись камікадзе. І ми маємо покласти на плаху голову заради судженого, і все будується на єдиному принципі — годити? А якщо не п’є і не б’ється, то це вже рай!

Нас вивчили бути добрими та терпеливими, і ми через цю саму “доброту душевну” забрали у чоловіків всі обов’язки. А їм залишили всі бажання: ось вони і бажають за себе і за нас «во всю Івановську».

А ще забули непоганий висновок, що сім’я — “ячейка” суспільства, отож, як у сім’ї — так і в державі це твориться на всіх без винятку рівнях.

Що робити, коли наші мами та бабусі залишили нам такий невтішний спадок, скажете ви? Додам більше — а ми його ще й примножили, тепер українські тендітношкірі чоловіки «меланхоліють» від перебудови або розкрадають все направо та наліво, брешуть нам нахабно у вічі про «дефіцити бюджетів», а ви з баулами тиняєтесь по базарах та вокзалах. Зважте, при цьому ношу сімейних обов’язків з вас ніхто не зняв, а ще й додав у вигляді чоловічого психозу або хронічного алкоголізму.

4 мільйони красивих, розумних, мудрих українок наймитує по світах, бо з того самого бюджету, що їм не перепало «на хліб та воду», лише один вкрав стільки, що вже у тих самих Штатах паряться, щоб порахувати всі нулі. А якщо порахувати все, вкрадене іншими? І скільки серед тих злодіїв жінок? За найоптимістичнішими прогнозами — 1 до 1000.

Вам це про щось говорить?

До від’їзду і я думала, що женихатись до українок через моря та океани приїздять неповноцінні чоловіки, а тепер зрозуміла інше — вони відкрили для себе те, що у них вимерло уже давно, як динозаври...

НАМ, РІДНИМ, — ОДНА СПІДНИЦЯ НА 5 РОКІВ

І саме тому ще більше за російську мафію ці самі цивілізовані країни бояться наших жінок.

Бо половину із них туди — і там іншим нічого буде робити. Коли наші чоловіки втрачали політичний авторитет і впадали в економічну кризу, українська жінка зуміла для всього світу зберегти еталон українки — наша жінка — двічі жінка, — кажуть там.

А у нас, кажуть наші державні мужі, вона має за прожитковим мінімумом сходити одну спідницю за 5 років і одні, перепрошую, труси... А за решту вибачайте — розікрали, очі завидющі, руки загребущі... ось такі у нас чоловіки.

Бачите, шановні співвітчизниці, яка нам шана за леліяння та панькання? А ще за ту ж саму “душевну доброту”!

ЧОГО Я ХОЧУ

Для чого я беру удар на себе від усієї чоловічої половини? Мабуть, для того, щоб кожен із вас пропустив цей негатив через себе і осмислив: а який же я. А може, тому, що далі цей чоловічий «беспредєл» на всіх рівнях державного та суспільного життя терпіти вже просто несила.

Ні, скоріше всього, тому, що я ще у багатьох із вас вірю і, може, тому хочу пробудити ваше приспане самолюбство.

Та для чого цей трьоп — скажуть продвинуті?

Скажу: у світі є дві первинних сили — чоловік і жінка, а все решта — вторинне... То тепер ви розумієте, чому цей процес не туди пішов? (Не розумієте — читайте ще раз вище).

Вінницькі журналісти Т.Котик та Т.Редько у сенаті (зліва направо)

А нижче я скажу, що американськими чоловіками треба захоплюватись ще хоча б тому, що зуміли побудувати сильну і могутню державу і зробити в ній жінку королевою — може, вона там і слабша, але сильна своєю слабкістю — і ще й яка сильна...Але чому захоплюватись їхніми чоловіками, а може, жінками? І може, тому, що «не балувані ними» ці самі чоловіки ну дуже вже хотіли їм догодити.

Ну, і їхала б собі туди — порадить більшість. А не хочу, бо “до мозку кісток” українка. А чого я хочу? Небагато — Президента, якому зможу довіряти, прем’єр-міністра, в компетентності якого не сумніватимусь, Голову Верховної Ради, в якого буде «голова на плечах», депутатів, які відстоюватимуть мої інтереси, компетентних начальників, які поважатимуть і цінуватимуть підлеглих, мера та губернатора, які виправдають мої сподівання. І нехай це будуть навіть чоловіки — немає різниці, бо я, як бачите, не феміністка: просто за державу боляче, бо вона, як і я — жінка.

Тетяна РЕДЬКО, заступник редактора

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com