У КОРИДОРАХ ВЛАДИ — МОДА НА “ОТКАТ” I ЖИТТЄПИСИ...
На владному Олiмпi областi керують переважно чоловiки, але до моди вони не байдужi — це точно. Які там тепер віяння? Вiнничани i ранiше могли спостерiгати змiну модних аксесуарiв серед мiсцевих полiтикiв i можновладцiв.
Наприклад, коли областю правив Анатолiй Матвiєнко, вiн дуже любив мiняти пiджаки: i тiльки-но привезе собi з Парижа якийсь пiджак у “ялинку”, “букле” чи тоненьку смужечку, вiдразу пiдлеглi прагнули i собi придбати щось подiбне. Як зберуться на нараду — вiдразу видно, хто поважає шефа. А керiвник обласної ради пiд вибори вирiшив змiнити iмiдж i пофарбував волосся, зробив так зване мелювання, потiм колорирування. От i соратники почали надто слiдкувати за власними зачiсками: хто круто вгору настовбурчився, а хто i пiдфарбувався. Словом, салон чоловiчої краси.
А найостаннiшим “писком” владної моди, кажуть, став “откат”. Ця хвиля захлиснула не лише обласну владу, а й районнi. Про це навiть анекдот ходить: одного разу приїхав обласний чин у район, от голова i дякує — спасибi, мовляв, за видiленi додатковi бюджетнi кошти, ми на них i школу добудуємо, i те, i се. А той i каже: “Давай откат!” Голова витрiщив очi i запитує: “А це що?” “Пiшли, зараз поясню”. I пояснив, що “вiдстьогувати” вiд цiєї суми треба, i проценти назвав — 15–20, коли яка потреба. Отак i “катаються” по областi бюджетнi i небюджетнi грошi — з державної кишенi у кишенi державних мужiв. А народу що — народ “паше”, а часом i собi переймає досвiд. I нiяк не допетрає — звiдки ж у чиновникiв з невисокими зарплатами з’явилась мода на шикарнi дво-триповерховi будинки з саунами, басейнами i обов’язковим бiльярдом... А ще — складає анекдоти i вiршi. От, наприклад, вiдбувся звiтний концерт у Києвi, в палацi «Україна», побували там працiвники культури i привезли правду-матку про цю подiю. Ця байка вже “пішла” в народ, і ми її цитуємо:
Хочу вам, друзi, розказати,
Як ми в столицi звiтували.
Всi подоляни мають знати:
Нечемно нас там шанували.
Хоч губернатор вже пiвроку
До цього дня нас гвалтував,
Часу й грошей пiшло — нiвроку,
А результат — бугай злизав.
Ми дружно звечора намети
На площi в Києвi звели,
I нiч i день без сну, в заметах
З бомжами разом провели.
Пiд вiтром, снiгом i дощем,
Промоклi, змерзлi, зголоднiлi,
Ми Президента дурно ждем
Вже цiлий день, мов очманiлi.
А гостi нiби зговорились:
Не йдуть до вiнницьких свiтлиць...
Знать, з Коцемиром посварились:
Чимало вiн утнув дурниць?
Нi вiд гаранта, нi з Кабмiну,
Анi з когорти землякiв -
Нiхто у цю холодну днину
Нас привiтати не схотiв.
Лише Табачник — iз Кабмiну
Зi сцени Вiнницю вiтав:
Так, пару фраз, скрививши мiну,
Про керівництво й не згадав.
Усi вiд сорому зiгнулись -
Так вперше з нами обiйшлись.
I спересердя матюкнулись
I по домiвках розбрелись.
Як розповiли очевидцi, все так i було — iмпровiзованi свiтлицi вiд кожного району, “столи достатку” гнулися вiд печених поросят, гусей-качок, а люди чекали високого “обходу”, якого так i не було... Що ж, показуха була i є. Невже i надалi буде?
А ще зараз модно про начальників писати книги, так звані життєписи. Знаходяться для цього і письменники, і гроші. Зараз всі обговорюють художньо-публiцистичний нарис про Вiктора Коцемира «Калина солодка з морозiв», автора Едуарда Подільського. Життєпис зайняв цiлу книгу в 205 сторiнок, багато оформлену...
Віктор Коцемир із дружиною Емілією та онуками
Та тільки в цьому викладі, як на мене, трапляються парадокси: вінничани приносять головi облдержадмiнiстрацiї гарбуза, а автор пише про нього, що вiн “став всенародним улюбленцем”, пише “сюжет про славну людину, мрiйника i реального творця людського добробуту” (одних безробiтних в областi 27 тисяч осiб, боргiв по зарплатi — 77 млн.грн.).
Книга проілюстрована не лише фотографіями губернатора, а й доньок (Оксани та Валентини) і зятів (Валерія та Віталія). Користуючись нагодою, хочемо познайомити читачів із ними.
А ось ще цитата: “Мені випало їхати потягом... в одному купе з двома чоловіками із Волочиська. І коли вони довідалися, що я з Вінниччини, то мало не в один голос виповіли: “Про такого губернатора тiльки солодко може помрiяти кожна область” (несолодко хiба що вінницьким цукроварам — стратегiчна галузь падає в прiрву, цукрозаводи рiжуться на метал, люди залишаються без роботи). Але ж, як пише автор книги, “такi люди, як Вiктор Коцемир, за натурою своєю зiтканi з палахких смолоскипiв, котрi невгасимi, бо спроможнi не просто свiтити дорогу iншим, а запалювати кожного на звершення, схиляти своїм тяжiнням доброти i чуйностi”. Такий високий “штиль” i “ангелоподiбнiсть” важко вписуються у сучаснi економiчнi, полiтичнi реалії... Що ж, у кожного своє бачення. Головне, очевидно, не пересолодити — бо тодi настає нудота...
Губернатора та стиль керівництва у книзі оцінили його заступники та більшість голів райдержадміністрацій, начальники облуправлінь. Ви здогадуєтесь, якою є ця оцінка?.. Радимо почитати. І тоді ви, як і ми, дивуватиметесь, чому ще наш губернатор не “тричі герой світу”?..
Любов ДОБРИНСЬКА
Ми продовжимо розмову про моду у владних коридорах. Надсилайте свої міркування.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =