Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Роман Кобець, державний виконавець з Тульчина, приїхав у село Білоусівку на виконання зведення про стягнення заборгованості приватного підприємства «Старт». Борги це підприємство мало перед рядом фізичних та юридичних осіб. Під опис майна підпадали транспорт, будівлі, пилорама та сільгосптехніка. Останнє, що залишилось в селі.

Люди, коли дізналися, що приїхали забирати останнє, почали бити у дзвін біля церкви. Дзвонили, як на пожежу. Збіглося чоловік 100. Доведені до відчаю, вони криком кричали і благали судового виконавця відкласти опис майна, бо у ті самі дні у суді розглядалася кримінальна справа, згідно з якою це майно не належало приватному підприємству «Старт».

Чи є таке право, що наші діти і батьки здавали коні, плуги, борони — створювали колгосп, а сьогодні все це, що належить нам, продають за борги однієї приватної особи?!

У 2001 році в селі Білоусівка було створено КСП «Старт». А через два роки його директор вирішив на базі колективного господарства створити приватне. Людям пояснив, що таким чином буде меншим податковий тиск, і що він буде краще дивитися за усім господарством, бо воно буде вже приватне. Білоусівці стверджують, що рішення про перетворення колективного господарства на приватне було проведено з порушеннями. Так голова став власником усього колишнього колективного майна.

Люди збіглися на той опис майна, просять — у нас автобус залишився оформленим ще на КСП, тому не маєте права його продавати за борги приватника.

— Тоді Роман Кобець нам пропонує, мовляв, я складу акт, а ви підпишіть, що ви не дозволили зробити опис. Ми, п’ятеро — Галина Мрочко, Василь та Євгенія Грабець, Євдокія Левицька та Ганна Бондар — підписуємо того акта. Ми його не читали, бо повірили виконавцю. А Кобець тоді й каже: «Оце ви підписали собі по 500 гривень штрафу з пенсії».

— Уявляєте? Люди налякалися, гроші, самі знаєте, які в селі, почали плакати. Я ще пенсію ні разу не отримувала, а вже треба платити з неї.

— Тоді ми почали кричати — оскільки ви полізли у нашу кишеню за пенсією, то ми вас звідси не випустимо, ми до вас рук не простягаємо, але в машину не сядете, доки акта не анулюєте, бо ми підписували зовсім інший акт. А він той акт зумів передати своєму шоферу і кричить: «Вези у Тульчин і викликай міліцію».

Ми його не зачіпали, просто обступили машину і не давали сісти туди.

— Міліція приїхала тільки через 4 години. Разом з ними і начальник виконавчої служби з Тульчина. Він пообіцяв, що той акт анулює, але відповідати за те, що перешкоджали оформлювати документи і підбурювали людей до протиправних дій, будемо.

І ось два тижні тому відбувся суд, на якому судили селян. Щоправда, суддя, враховуючи малозначність вчиненого правопорушення, звільнив людей від адміністративної відповідальності, обмежившись усним попередженням.

Саме цей суд над людьми, які захищали своє, і став поштовхом до того, що вони розказали.

— Як нас — то судили на другий день, а як нашого керівника — то суди по ньому тягнуться більше року.

— У нас було одне з найбагатших сіл в районі. А за три роки продано усе за копійки — 13 одиниць техніки, в тому числі два нових «Єнісеї», трактори — все це продали за 71 тисячу гривень. Це ж наше майно, а гроші внесено в касу підприємтсва, і директор вибирав ці гроші собі, каже, що на повернення безпроцентної позики. Також продав 7 одиниць техніки — МАЗ, причіп, кран, ЗІМ, буряковий комбайн, комбайн — за 52 тисячі гривень по розрахунках з організаціями за пальне та мастило. Але ж це нажиті борги приватним підприємцем, і він для себе брав пальне, то чого він має розраховуватись нашою технікою? Нехай розраховується продукцією, а не нашими машинами.

«Кілька борон — все, що залишилось з колгоспу-«мільйонера»

— У грудні 2002 році моя донька Ніна Щаслива сапала буряки. Вона вдова, сама підіймає двох дітей-школярів. Три гектари буряка обсапала, а цукру не дали ані грама. А люди керівника продавали той цукор по 100 гривень за мішок «на сторону». Селяни так намучились. Одна жінка четверо дітей сама підіймає, дві важкі операції на серці перенесла, вона падала на тих буряках, але сапала — і не отримала ані копійки. А сільський голова дала фіктивні довідки родині директора про те, що це їхній особистий цукор.

— Приїхали ми в прокуратуру по цьому цукру і по розпаюванню майна, бо нам неправильно розпаювали — дали тільки два культиватори і короварні зі свинарниками. А нам відповідають з прокуратури, що зловживання службовим становищем з боку керівництва не встановлено.

— Ми прийшли до тодішньої голови РДА Фолюшняк Євгенії і кажемо, що він худобу продає, а чого ж нам зарплату не виплачує. Вона йому телефонує, щоб він нам виплатив зарплату. А він не дає. Їдемо другий раз, а Фолюшняк обіцяє, що зніме його з посади.

— Але натомість розіграли такий цирк перед людьми. На сходці села 200 людей було. Приїхали голова райради, голова РДА, заступники по сільському господарству, з управління юстиції. Ми вимагали зробити фінансову ревізію — надіялись на результати. Але до документів ні нам доступу немає, ні районному КРУ.

— Ми тоді питаємо при усіх: «Чого це, пане голово, наші сільські комбайни і трактори в нас на кримських номерах їздять?» А він, не соромлячись при всіх людях, при голові РДА, при начальнику податкової з Тульчина каже: «А це я від податкової ховаю, щоб не платити». Уявляєте той цинізм. Питаємо: «Чого ви тракториста просто посеред дороги скинули з трактора і продали його?» — а він каже, мовляв, його в оренду здав, а той трактор вже давно був проданий, бо, як і на решті техніки, на них кримські номери були. А комбайни вночі вивезли зі стану, кажуть, що у сусіднє село допомагати, а по дорозі одних комбайнерів скинули, своїх посадили.

— На тих зборах хотіли люди його зняти, а голова РДА каже: «Даю тобі на виправлення півроку». Пройшло тих півроку, а він тільки продає все далі, а з людьми не розраховується. Он розрізав на металобрухт все в селі і собі в кишеню кладе.

— Ми дали телеграму губернатору, то приїхали з контрольно-ревізійного управління. Ми їм показуємо, що протоколи підроблені. В нас є довідка секретаря, що на зборах вона не була секретарем, а її підпис стоїть. Ми все це сказали, але до цього часу ніхто ніяк не реагує.

А ось ще одна історія, про яку говорять у селі. Розповідають потерпілі Оксана і Сергій Аркавенки:

— 6 червня голова після чергової наради повернувся у село п’яний. Біля магазину почав чіплятися до мого чоловіка. Той його просить, мовляв, не чіпайте мене, бо «вдачу» нашого голови всі в селі знають, і відштовхнув його. Після цього мій чоловік поїхав на поле сіно складати, а він приїхав машиною до нас додому і каменюками почав трощити шиферний паркан, який ми тільки поставили. Я з донькою, якій тільки річок тоді був, заховалася у сараї, а він б’є. Ми з чоловіком подали його на суд, і що ви думаєте — суду до цього часу не було. Вже помінялося 3 судді, і всі вони то у відпустку йдуть, то у лікарню лягають. Ми боїмося на вулицю вийти, бо він каже, що взагалі нашу хату з землею зрівняє. То як на нього — то управи немає, а як людей у селі, то на другий день судять. Моя дитина досі перелякана, в машину нізащо не сяде.

«П’яний голова, не пояснюючи, просто розтрощив наш паркан каменюками. Суду немає досі»

Те, що твориться сьогодні в селі, посадовці називають «червоним терором». Тільки не дивуйтесь, але «терористами» називають саме тих людей, які намагаються врятувати для села і для людей крихти з того життя, яке було колись. Бо це ті самі люди, які за часів колгоспів були на керівних посадах, піднімали і будували село разом з його колишнім головою, який зараз на пенсії. А сьогодні на їхніх очах все це цинічно розграбовується, продається, а з селян роблять дурних. Тому ці люди і не мовчать. Але проблема в тому, що їх ніхто не слухає. На переконання ініціативної групи, саме особа керівника є сьогодні «недоторканою» для влади. Бо надто близько він до облдержадміністрації, яка, на думку селян, і прикриває його та робить безкарним.

Я знаю, що після цієї публікації може з’явитись відповідь від властьімущих, які принесуть багато паперів, за якими — вони не винні. У них в руках є той інструмент, якого немає у простого народу — влада. І, як говорили колись, правий завжди той, у кого більше прав. А не той, за ким правда... Але народ уже розуміє, що його обманюють. І буде боротися за свої права.

Ірина ЯРОШИНСЬКА, Тульчинський р-н

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 24 грудня 2003 p.