З ГОЛОДНИМ ЗАПАМОРОЧЕННЯМ ЙШЛА В АУДИТОРІЮ, А ПОТІМ - У СПОРТЗАЛ…
Від миті народження, з першого крику ця дівчинка вже була державним, «казенним» дитям.
У найраннішому своєму дитбудинківському дитинстві вона вважала, що так і повинно бути: усі малі живуть разом, окремо від дорослих, які приходять до них з якогось іншого, невідомого світу, - і добрі, й злі...
Її пам’яті не торкнулись ніякі інші спогади, і вона, на відміну від багатьох, не чекала, що по неї хтось прийде, не кидалася зі словом «мама» до незнайомих жінок.
Добре ще, що ті роки не були найгіршими - тоді й держава не забувала про Вінницький дитбудинок, і підприємства-шефи щедро голубили. Каті Чернявській пригадуються веселі свята, нові іграшки. Щоправда, кожне свято було тільки колективним, а найулюбленіша лялька — «громадською». Свого, особистого, у дитбудинківського дитяти тільки й усього, що сльози.
Найбурхливіші було пролито у сім років, коли після підготовчої групи дітей розподіляли по школах-інтернатах. І хоч у новенькі шкільні портфелики їм поклали і якісь іграшки на згадку, й солодощі на дорогу, діти гірко плакали в автобусах, які везли їх у невідомість.
Катя Чернявська потрапила до Джулинської школи-інтернату, що в Бершадському районі, де й закінчила 9 класів. Спогади тих років забарвлені вже у темніші тони, хоч вона і вважає, що там теж жилося терпимо. Дівчинка з лідерським характером і спортивними здібностями завжди вміла відстоювати і себе, й інших, була незмінною старостою класу і взагалі непогано ладила з усіма. Для себе Катя ще задовго до закінчення дев’ятого класу прийняла єдине і важливе рішення: неодмінно закінчити середню школу і вступити до інституту. І директор «вибив» їй, одній з усього класу, направлення в середню школу-інтернат міста Одеси.
Минуло ще два роки, Катя закінчила 11-й клас. Настав час остаточно попрощатися з дитбудинківським життям, — після випускних урочистостей усі вони стали «нічиїми». Кімнату, де вона жила, довелося звільняти. Дівчина знову переїхала до Вінниці, щоб вступити на факультет фізичного виховання педагогічного університету. Такий вибір вона зробила знову ж таки єдина серед дівчат свого класу.
Катя пристойно склала вступні іспити, виконала всі спортивні нормативи, і невдовзі, вже як першокурсниця, поселилася хоча в дуже занедбаному і незатишному, але законному студентському гуртожитку. Здійснилося задумане, і, здавалося б, можна було від душі цьому порадіти. Та, як зізнається дівчина, за все своє несолодке життя не відала вона важчої пори, ніж ті перші місяці свого студентства.
Річ у тім, що належна їй на час навчання матеріальна допомога надто довго оформлялась, пробивалась через чиновницькі кабінети. Одержала її студентка-сирота лише в кінці першого семестру, зумівши дивом протриматись до того часу на таку символічну стипендію, що її ледь вистачало на «блокадну пайку» хліба. З голодними запамороченнями доводилося йти в аудиторію, а найважче - у спортзал. Допомогли їй міцна воля та ще підтримка дівчат-сусідок, які час від часу привозили торби з сільськими харчами.
Нині Катя вже закінчила четвертий курс і, як завжди на канікулах, підробляє «фізкультурницею» в літньому дитячому таборі. Одержує велике задоволення, працюючи з дітьми, яким вона в змозі давати не лише спортивну підготовку, але й навчити - витримці, мужності…
Віриться, що через рік, коли Катя Чернявська одержить диплом, учням якоїсь вінницької школи дуже поталанить з учителем. Та сама Катя не стільки з радістю, скільки з тривогою чекає на цю подію, побоюючись, що диплом стане для неї путівкою не в професію, а… в бездомність.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =