"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

«Це крик і біль душі, в якої не залишилося права на життя. Мені 18 років. А лікарі вже винесли вирок, який звучить одним словом — «недовго». Спочатку не могла повірити, а потім днів три були такі розмиті почуття, що я нічого не пам’ятаю — що робила, що казала, як вийшла з цього стану. Останнє, що пригадую — спокій. Я сиджу на дивані, а всередині мене і навколо — спокій. Я почала усвідомлювати, що залишилося мені «недовго». Наше життя і так занадто коротке в порівнянні з вічністю. А в моєму випадку «недовго» — це рік, максимум, півтора. Дуже мало в порівнянні з життям людини, чи не так?

І як важко усвідомлювати, що саме через цей час тебе не стане. Що я встигну зробити? Мої мрії залишаться нездійсненними. Моє майбутнє розбите вщент, в мене його зараз просто немає. І від цього мені хочеться заплющити в цю мить очі і не відкрити їх більше ніколи. Я засинаю ввечері з думками: «чи не помилилися лікарі?», «чи прокинуся я завтра?» І мені сниться весілля, якого в мене не буде, діти, яких ніколи не народжу, кохання, якого зараз мені просто не можна відчувати.

Я просто не хотіла залишитися назавжди молодою, не хочу. Може, комусь до вподоби ця перспектива. Але я вважаю, що старість — це чудовий період життя. Я дуже хотіла подорожувати на пенсії та сидіти з онуками, яких би у мене було чотири чи п’ять. Я дуже часто думала про смерть і хотіла померти природно: задоволена своїм життям і знаючи, що зробила все, просто заплющити очі з посмішкою на обличчі... Я розумію, що це лише мрії та плани. Ніхто не може гарантувати, що все трапилося б саме так. Але це те, до чого я б прагнула і те, що тримало б мене на цій землі, що ніхто б і ніколи у мене не забрав. Я так думала.

А як легко виявилося розбити все одним словом — «недовго». А ви знаєте, що найстрашніше та найпечальніше? Від цього мені захотілося жити так, як я ніколи і нічого не хотіла. Чому лише тоді, коли смерть дихає тобі в потилицю, ти розумієш елементарні речі? Хочеться жити, жити вперше і востаннє. І не хочеться в житті ні грошей, ні слави, лише відчуттів. Справжніх, від яких перехоплює дихання. Що робити? Адже так хочеться жити, що аж сльози на очі навертаються. Але чи можливо прожити життя за рік чи півтора?

Я завжди була впевнена в тому, що в кожної людини на землі є своя місія. Моя, напевно, допомогти усвідомити, що життя занадто коротке, щоб марнувати його на такі безглузді речі, як брехня, чвари, бійки, плітки... Знаєте, що дійсно варте нашого такого дорогоцінного часу? — Любов і кохання. Адже це не зовсім одне і те саме. Кохають коханих людей, а займаються улюбленими речами. Витрачайте час на пошуки того, кого кохаєте і що любите. А коли знайдете, то їх ніхто у вас не відніме. Знаєте, чому? Тому що ви будете в них вірити — в кохану людину та в улюблену справу. Може, моя смерть допоможе комусь усвідомити життя і зробити його яскравішим.

В мене навіть надії немає, лише бажання. Мені дійсно дуже-дуже хочеться жити. Бажаю кожному хоч краплинку мого бажання. Життя таке прекрасне, і це кажу вам я, якій залишилося «недовго».

Марина ВІННИЧЕНКО

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 6 жовтня 2004 p.