"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

У крихітній, приблизно 5х6, хатинці (таких у Чукові Немирівського району немає ні в кого) жінка у чорній хустині надсадно ридала. Так Ніна Павлівна Дейнега плаче майже 4 місяці, відколи не стало її єдиної надії і розради – 22-річного сина.

- Для чого тобі треба були ті іменини, Сашуню? Са-шо!..

...13 липня Олександр Пастух на запрошення товариша (у його дівчини був день народження) поїхав у Ободівку Тростянецького району.

- Сказав: «Я довго не буду, мамуню». Він завжди казав – «мамуня». Але того дня він не повернувся. Я цілу ніч надворі з кутка у куток проходила, так мені чогось тяжко було на серці. А вранці, десь опів на 10-ту, на подвір’я зайшли фельдшер і лікар: «Саша неживий. Його збила машина...» А далі я вже нічого не пам’ятаю. Десь ішла боса, мене перепиняли люди – нічого не пам’ятаю...

Знаєте, яка це була дорога дитина для мене? Я ж його в 40 років народила, пізно. І сама виховувала, бо його батько, Сашку тоді було 2 рочки, до куми пішов. Жив тут, у селі, але жодного разу навіть не навідався. Оце перед Сашком помер. Я була синові і за матір, і за батька. Але Саша казав, що ніколи не відчував, що у нього немає тата. Зрозумів це, аж коли вступив у кооперативний технікум, бо ми були дуже бідні. Які ж у нас статки, коли я все життя малярем-штукатуром пропрацювала? Лише згодом він сказав: «Мамуню, ми не бідні, ми дуже багаті, бо ми один одного дуже любимо». Записочки мені писав, мовляв, те зробив чи те. І завжди дописував: «Мамуню, я тебе сильно-сильно люблю». Не скаже вже...

Що ж трапилося того фатального 13-го (от і не вір тепер прикметам) липня?

Розповідає Віталій, однокласник і один з найближчих друзів покійного Олександра Пастуха:

- Я робив своє розслідування трагедії. І можу без будь-яких сумнівів сказати, що то був не просто наїзд, а навмисне вбивство. А було так: Саша з компанією відзначали у ободівському кафе день народження дівчини його однокурсника (хлопці щойно закінчили Вінницький торгово-економічний). Як розповіла продавщиця кафе, Саша випив пляшку пива, а потім, скрутившись калачиком, заснув у кутку на лаві. Його збудили десь о пів на 11-у вечора, щоб йти додому. Продавщиця ще казала, що Саня роззувся і ніс кросівки у руках: мабуть, не хотів забруднити обновку, бо почав накрапати дощ. Коли компанія рушила, до дівчат підійшов чоловік років 40-ка, був напідпитку, і запропонував їх підвезти. Дівчата відмовилися, а Сашко додав: «Ми й самі нормально ходимо». На що той з погрозою кинув: «Дивись, бо доходитесь». По дорозі той чоловік машиною обігнав їх, а потім розвернувся і на усій швидкості скерував авто прямо на них. Саша, як нормальний пацан, встиг відштовхнути дівчат подалі, а удар прийняв на себе. Удар був таким страшенним, що у Саші... голову відірвало.

Кажуть, після скоєного п’яний водій поїхав до кума ще допивати. Тож коли за ним приїхала міліція, був, як кажуть, «готовий». Свою вину в ДТП не заперечував.

Його забрали у відділок, але вже наступного дня відпустили. Так безкарним і досі ходить.

Ми їздили добиватися, щоб його покарали. Бо як це виходить: за мішок кукурудзи на кілька років садять, а тут вбили людину – і нічого? Але нам кажуть, що винуватця випустили на підписку. Тільки обіцяють, що справу доведуть до логічного завершення, передадуть у суд, але досі ніякого руху...

- Якби це у своєму селі сталося, — каже Ніна Павлівна, — то ночувала б під міліцією. А це ж далеко, не наїздишся. А «руки» у мене немає. На відміну від вбивці. Той так і заявив: «У мене гроші є, я відкуплюся».

... Цього року Сашин випуск відзначав 5 років, як закінчили школу. На зустрічі Саша казав, що на 10-річний ювілей у нього буде дружина і двоє діток. Бо ж цієї осені він мав одружуватися. Бачили б ви, як за ним його дівчина Наталя побивається!

І знаєте, – каже мама покійного – це, мабуть, якийсь фатум, бо Саша зустрічався всього з 2-ма дівчатками. Першу, Таню, привезли з Півночі, куди вона поїхала, щоб заробити на навчання в інституті, у труні. Почав з Наталкою ходити – його не стало...

За словами Ніни Павлівни, хоронило її сина усе село.

- Його коли вбили, у мене навіть хліба на столі не було, бо Саша тільки-но закінчив інститут, а усе ж платно – і навчання, і на випуск треба було. Так що похорони усім селом робили. Спасибі добрим людям. Але я нічого не пам’ятаю. Бачила тільки синову відірвану руку, пальчики... Коли одягали і чіпляли хрестик, то у нього сльози текли з очей.

... Не хочеться вдаватися до містики, але...

- Коли Саші було 9 день, — каже мама, — побачила, як подвір’ям якась дивна пташечка літає.. Підійшла ближче – зелений папуга, і не тікає зовсім. Взяла у руки. Сестра моя увесь Чуків оббігала, щоб кліточку знайти. Казала: «Нехай Ніна з ума зійшла, бо сина втратила, а чого ж я з ума сходжу, шукаючи цю клітку?» Я так думаю, що ця пташина замість Сашка прилетіла. Кешею папугу назвала...

Інна ЧЕРВІНЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

Середа, 3 листопада 2004 p.