«Коли я вперше переcтупила поріг школи, то не могла усвідомити, чому тут навчають і навіщо вчителька приходить на урок у глибокому декольте, міні-спідниці, на високих «шпильках».
Чому на перервах та уроках вона переймається бесідами з подругами про довжину топіків та дискутує про нові прикраси? Діти були у класі зайві. Ми дражнили один одного, бешкетували або копіювали манери вчительки. До «Абетки» нам було байдуже. Понад тридцять бовдурів у одному класі. Потенційні «ізгої».
Коли після переїзду у м. Немирів я пішла до школи – потрапила у справжню робочу атмосферу. Проте, вразило те, як вчителька при дітях зобов’язувала батьків: хто, що, як їй зв’яже, пошиє і т.п. (між іншим, безплатно). Навіть труси їй, чоловікові мусила шити мати однокласниці, бо працювала у філії фабрики «Вінничанка». До дітей «потрібних» батьків ставлення було дещо поблажливішим.
Проте мені пощастило утричі більше. Я довідалась, що такі явища – виняток з правила, коли повернулась у рідну Вінницю, потрапила у ЗОШ №9 до Баглай Тетяни Миколаївни. Ні улюбленців, ні «ізгоїв» у класі ніколи не було.
Естетику, культуру спілкування ми вивчали на її особистому прикладі, бо класний керівник була взірцем і у житті, і у вчинках, і у стосунках між людьми.
Сьогодні не кожна школа може похвалитися тим, що у вчителів немає улюбленців та «ізгоїв». Вони є і у сім’ях, і у дитячих колективах. Ціна педагогічних помилок – спотворене дитинство, образа на усе життя, невірна оцінка загальнолюдських цінностей, «деформований» світогляд.
Батьки батьками. А у школі диригент – педагог. Він не тільки має бути взірцем для учнів. Те, що у класі з’являються діти-«ізгої», — результат недогляду класного керівника, який є керманичем, згуртовуючою силою у дитячому колективі, гарантом здорового морального клімату у класі.
Що могли зробити мої батьки у перших двох випадках? Тільки одне – перевести до іншого класу. І скільки треба було б так експериментувати, допоки не знайду ідеального класу?
Я навмисне не акцентую на прізвищах перших вчителів. Не вважаю за доцільне їм у чомусь дорікати, проте їх і так впізнають знайомі, колеги та учні.
Порушена тема – не біда однієї школи, а загальна проблема, коріння якої лежить у ставленні держави до своїх громадян, найперше – вчительства та методів виховання молоді.
Те, що освіті приділяється мізерна увага з боку держави, а на освітянську зарплату неможливо забезпечити мінімальні фізіологічні потреби людини, тим більше – утримувати сім’ю, породжує нездорові тенденції у педагогів.
Адже вчителі – люди, які теж хочуть гарно одягатися та пристойно жити. На зарплату, яку отримують педагоги, сьогодні це неможливо. От і викручуються, хто як може.
А діти віддзеркалюють ті якості, які черпають зі свого оточення: сім’я-школа-друзі. Згодом примножений негатив бумерангом повертається у суспільство, яке так недбайливо поставилося до вчителів. Виростають діти – «пахани», та «ізгої».
Доки держава не почне піклуватися про дітей та молодь, хоча б шляхом достойної оплати праці педагогічних працівників, їх матеріального заохочення, негаразди та недоліки будуть породжувати хабарництво та інші негативні явища у школі.
Отож, давайте не будемо зводити особисті рахунки та шукати «стрілочників», як це робить Віра Миколаївна (без прізвища) у статті «А, може, «ізгоїв» народжують батьки»...
Проблема «ізгоїв» у школі – це загальногромадська проблема, яка має вирішуватися і на державному рівні шляхом усунення підґрунтя, що спонукає частину вчителів до необ’єктивної оцінки поведінки та успішності багатих та малозабезпечених, звичайних та проблемних дітей. Ні батьки, ні діти не можуть вирішити це питання самотужки. Це соціальна проблема, а не гра у футбол. І не треба лицемірити, що у школі усе гаразд, і закривати очі на дійсність.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =