"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

«Нещодавно прочитала в одному молодіжному журналі статтю: «Неформал как он есть». Зокрема там було написано таке: «Физическое здоровье у неформалов не в почете, большую часть времени они проводят в прокуренных помещениях, гордо именуемых «клубами», или за мониторами (так как большинство таких персонажей учится в КПИ (Київський політех)...» Прочитала та задумалася — чому це політехи по всій Україні вважаються осередками неформального життя. Можливо, любов до всього неформального гарно співіснує лише в технічному середовищі...

Ще більшість переконана, що нефери — це люди з довгим волоссям у чорних штанах, які зазвичай вдягають майку на сорочку та носять з собою гітару. Одні переконані, що вони на ній, потупивши погляд, вміють бренькати тільки три пісні — «Что такое осень», «С причала рыбачил апостол Андрей» та «Звезда по имени Солнце». Інші вважають, що вони не дуже розумні (в кращому випадку), замість крові у них пиво, замість мозку взагалі незрозуміло що. Але це стереотипи. Я не заперечую, що неформали можуть бути і такими, але не всі — це точно.

Пригадую, цей хлопчик прийшов до нас у дев’ятому класі. Спочатку нічого не видавало в ньому неформала — дуже скромний та розумний. Тому я вирішила сидіти з ним на фізпрактикумі (практикум по фізиці, а не по фізкультурі). Якщо до цього у мене був напарник, який все скатував у мене, то з приходом Гени (саме так звали хлопця) все кардинально помінялося. Взагалі, фізика та всякі там досліди не жіноча справа, тому і сумління мене не дуже гризло, та й Гена був не проти.

Він був не занадто балакучий, тому наші розмови зазвичай обмежувалися питаннями «Як справи?» та «Ти підготувалася?» Скажу чесно, мені було важко з ним спілкуватися. Через рік я дізналася, що він таки неформал, в нього є чорні штани, гітара і він хоче відпустити собі довге волосся. При цьому всьому він був дуже розумний. Можливо, саме його розумність заважала мені розуміти його. Але Гена вперто вирішив «сдєлать із меня чєловєка». Якось він спитав:

– А яку ти музику слухаєш?

– Різну, головне, щоб подобалася.

– Хочеш, я тобі декілька касет принесу?

– Давай.

Він приніс мені альбом гурту «Король и шут» і всяких подібних гуртів. Не хочу нікого образити, але мені така музика не подобається. Більше однієї пісні я слухати не могла.

– Ну, як? — наступного дня поцікавився Гена.

– Ну-у-у-у, — скривилася я, — не дуже...

– Та ти просто не розумієш. Я тобі ще щось принесу.

Після цього він до мене заходив з касетами і без касет. Вранці та ввечері — за моїми конспектами або заносив мені свої, коли я його просила. Замість того, щоб зателефонувати, він приходив запитати, що нам задали по хімії. Зранку він не лінувався заходити за мною в школу. Але більше всього мене дивувало, що коли він заходив, казав «Привіт», а потім стояв і дивився на мене... Та своїх спроб зробити з мене неформалку не покидав. І якось він взяв мене з собою на концерт. Я у своїх яскраво-червоній куртці та картатому шарфі дуже виділялася з тієї чорної маси. На концерті виступав гурт з «чудовою» назвою «Рогатые трупоеды». Можете тільки уявити, які в них були пісні. На тому концерті було чимало моїх знайомих, яких я знала як інтелігентних, розумних та вихованих. Але там вони познімали футболки та з усіх сил розмахували волоссям. Коротше, я була шокована тим концертом. А Гена, осмілівши від випитого пива, мені сказав: «Я тебе люблю». Треба додати, що до цього він декілька разів хотів зі мною дуже серйозно поговорити, але окрім запитання: «Як ти до мене ставишся?» — він нічого серйозного мені сказати не міг. Не скажу, що я була здивована, але не очікувала такого. Коли ми підійшли до мого під’їзду, він повторив ще раз: «Я тебе люблю», — та поліз до мене цілуватися. Від нього дуже пахло пивом та цигарками. Я його відштовхнула, сказала: «Поговоримо потім», — бо не була впевнена, чи згадає він взагалі те, що було, і пішла. Я була в шоці від нього, від себе, від усього. Таким свого розумного, скромного та інтелігентного друга Гену я не бачила ніколи.

«Потім» минуло через півроку. Він, напевно, таки пам’ятав, що робив, і йому було соромно. Але він все ж таки прийшов до мене. Цього разу вже в чорному, з довгим волоссям та гітарою. Я поставила останній альбом Мадонни. Розмова у нас не дуже клеїлася, бо музика його відверто дратувала. Коли він мужньо висидів і прослухав весь диск Мадонни, я запропонувала послухати Ірину Білик...

Гена пішов. Його «неформальська» психіка не витримала такого випробування. Напевно, у таких хлопців любов до музики сильніша, ніж любов до дівчат. Але хоча й Гена відростив собі волосся та носить з собою гітару, він все одно розумний та вихований. Ми спілкуємося, коли зустрічаємося на вулиці. На відміну від багатьох інших він поступається мені місцем та подає руку при виході з транспорту. Ось такі дивні ці неформали».

Марина, студентка

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 1 січня 2005 p.