Середа, 26 січня 2005 p.

«Коли я зустріла Валеру, то була мало не на сьомому небі від щастя. Мені здавалось, що він моє єдине кохання, яке буде поряд усе життя. Разом з коханим я раділа його перемогам, сумувала, коли траплялись невдачі. Я дарувала йому усю себе. Коли його не було поряд, мріяла про нього, мені хотілось тримати його у обіймах, цілувати кожну клітинку його тіла, пестити. Коли я поверталась з побачень, одразу бігла розповідати мамі (вони з татом розлучені), як чудово я провела час з милим хлопцем.

- Запроси Валеру до нас у гості, пора нам познайомитись, — запропонувала якось мама.

- Добре, давай завтра. Ми приготуємо святкову вечерю, — підхопила я.

Наступного дня ми з мамою порались на кухні, готуючи святкову вечерю, як у двері подзвонили. На порозі стояв Валера із двома прекрасними букетами квітів. За вечерею ми приємно спілкувались та смакували стравами.

Валера часто заходив до нас у гості. А іноді, коли я приходила додому, вони з мамою на мене чекали, ми разом вечеряли, ділились враженнями від прожитого дня. Але якось раптово усе змінилось. Валера похолоднішав, коли я запитувала, що трапилось, він казав, що нічого, та чмокав мене у ніс. Але я відчувала, що наші стосунки зовсім не такі, як раніше. Він вже не дивився на мене своїми закоханими очима, ми більше не катались на ковзанці, не цілувались під дощем.

Я дуже сильно переживала, ділилась з мамою своїм горем та просила поради. Але і вона якось дивно поводилась. Казала, мовляв, «свої проблеми вирішуйте самі», та додавала: «Скоро все минеться». А я не знала, як жити далі, та щиро сподівалась, що все справді минеться.

Одного вечора я повернулась додому та побачила Валерині туфлі.

- Мабуть, на мене чекає, — зраділа я.

Але, пройшовши у кімнату, я побачила жахливу картину: мій коханий Валера цілувався з мамою. Мені стало зрозуміло, чому він та мама поводились дивно. Але хіба можна так зраджувати? На серці стало так боляче. Я побігла у свою кімнату, зібрала речі та пішла. Мама намагалась мене зупинити, а Валера просто стояв та дивився, як я іду. «Зрадники!», — крикнула я їм і вийшла з квартири.

- Куди іти? — крутилось запитання у голові. Єдиною рідною людиною був тато. До нього і пішла.

Тато вислухав мене та зрозумів.

- Доню, живи у мене, а там буде видно.

Я до цих пір живу з татом, який став мені найріднішою людиною. У 18 років я втратила двох найближчих людей: коханого та маму. Але знайшла тата. Дівчата, знайомлячи своїх женихів із мамами, дивіться, аби не трапилось так, як зі мною».

Юліана, читачка

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com