"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

«...До парку Шевченка ми прибули десь о пів на першу ночі. Нас зустрів координатор акції «Україна без Кучми» Юрій Луценко. Вхід у парк був перекритий заслоном з міліції. Після переговорів делегацію пропустили покласти квіти до пам’ятника Кобзарю. Пізніше Ю. Луценко повідомив, що завдання вінничан — протриматись до ранку біля п’єдесталу. А вранці, з підходом додаткових сил, заблокувати всі підступи до пам’ятника.

Десь близько третьої години ночі парк наповнився шумом автомобільних двигунів. Невдовзі ми помітили «КамАЗи», з яких вивантажували секції переносних парканів. У вантажниках проглядалась приналежність до специфічної «контори». Хтось з наших повідомив, що до парку прибувають автобуси з міліцією. Сили ставали явно нерівними. Луценко подзвонив до нардепа Мухіна. Той прибув з відеокамерою. Міліцейське начальство запропонувало звільнити парк по-доброму. Ми категорично відмовлялись. Важкі переговори тривали до четвертої ранку. Залишили ми парк лише після того, як головний антименіфестант полковник Савченко дав слово офіцера, що як тільки територію перевірять на відсутність вибухівки — о сьомій годині ранку нам дозволять пройти до пам’ятника.

Зі скрученими прапорами і букетами квітів ми тинялись по бульвару Шевченка і навколо парку. Тим часом автобуси з правоохоронцями все прибували. Вони монтували паркани і утворювали по периметру парку щільні заслони з особового складу. Тут ще раз проявились цинізм і аморальність влади, бо зовнішнє кільце було утворене з солдатів внутрішніх військ строкової служби. За їх спинами ховалось друге кільце — власне з міліції. Далі був чисельний мобільний загін ЗМОПу. Взагалі, всіх правоохоронців було десь близько двох тисяч.

– Привіт, масовко! — кидали вони підколи у наш бік.

– Боже помагай, «комунальники», — не залишались у боргу ми.

Звичайно, о сьомій ранку до пам’ятника нас ніхто не пустив. Пропускали лише кучмівську масовку. Судячи з виправки, можна було здогадатись, з яких осіб вона складалась. Також пройшли спецдівиці переспілого віку в національних костюмах і такі ж «козаки».

Маніфестанти на чолі з Валентиною Семенюк зробили спробу прорватись до пам’ятника, але зустріли шалений опір «ЗМОПівців». В. Семенюк не врятував і депутатський мандат: після кількох ударів по голові її було відвезено до травмопункту. Ми робили спроби прорватись то в одному, то в іншому місці. Та якщо перші два заслони більш-менш вдавалось здолати, то на третьому атака захлиналась: нікого не жаліючи, Кравченкові «орли» відробляли свій хліб «на повну котушку».

А час спливав. Ось-ось у парк мав прибути Кучма зі свитою. Ніхто не знав, що робити. І тоді автор цих рядків заспівав неофіційний гімн України, сотні голосів підхопило, і над ранковим Києвом понеслось могутнє:

Реве та стогне Дніпр широкий...

По команді «Вперед!» ми пішли в атаку. Передні шеренги, не звертаючи уваги на удари гумових кийків, хапались за паркан, наступні шеренги тягнули передніх за боки. Відірвавши одну-дві секції, студенти викидали їх на площу. Потім юнь знов шикувалась, йшла вперед і відривала чергову секцію паркану. Прохід до Червоного корпусу Держуніверситету, звідки мав з’явитись Кучма, був практично розблокований. Та в цей час з боку пам’ятника Грушевському показався чисельний спецзагін міліції. Вони йшли на маніфестантів так званою психічною атакою: на півкрок — і удар кийком по щиту, на півкрок — і удар по щиту, потім різко кинулись на натовп, і розпочалось побоїще...

Причин невдачі акції «Україна без Кучми» багато. Але саме учасники тих маніфестацій розбудили не тільки киян, але й більшість українського суспільства. До речі, крилатий вислів «Кияни, годі спати, треба Кучму проганяти» належить вінницькому соціалісту Анатолію Танасієнку. Його могутня статура і командирський бас викликали захоплення на київських вулицях. І обліплювати міліцейські щити квітами теж першою започаткувала одна з найактивніших учасниць, детонатор всіх акцій, наша землячка з Пирогово Олена Захарівна Горбань. Недарма той же Савченко скаржився, що за півроку протистоянь ця жінка в’їлася йому в печінку...

Ми таки сплели личаки Кучмі та отримали у спадок зону неляканих мародерів. Поки що нахраписта кучмівська братва спокійно волочить обвислі пупці по підлозі владних коридорів. Вони гримують порослі пушком рильця у помаранчеві тони, «косять» під колодоносців, нащупують нові «криші». Не дай Боже повторити нам помилки початку 90-х років, коли стара владна система розбавила себе жменею екзальтованих «рухівців», а потім, оговтавшись, відригнула їх як інородне тіло. Потрібно всім миром, громадою обух сталить і рубати систему під корінь. У владі мають бути люди без плям на совісті. Люди, які, незважаючи на утиски і гоніння, вирощували хліб, лікували людей, друкували правдиве слово, забезпечували життєдіяльність країни. Їм і карти в руки».

П. ПІЛЯВОЗ, вінничанин

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

Середа, 9 березня 2005 p.