Учень 11-го класу фізико-математичної гімназії №17 16-річний Микола Сахно став переможцем конкурсу «Людина року» у номінації «Юний талант». Втім, як на мене, хлопець — не просто талант, а діамант, який ще потрібно шліфувати та вставляти в дорогоцінну оправу. Один невірний рух — і все може бути зіпсовано. Але з ним працюють справжні професіонали, які допомагають йому сяяти дуже яскраво на олімпіадах різного рівня — від міських до всеукраїнських.

Починаючи з вересня, українські студенти відчують на собі вплив Болонського процесу. Сьогодні ця форма викладання хвилює усіх... Хтось вважає навчання за західним зразком добрим та модернізованим, хтось же категорично проти зміни вітчизняних стандартів.

«Я і майбутнє мого міста» — саме на таку тему Вінницьке міське управління освіти, в рамках конкурсу для президентів шкіл, запропонувало написати твір. Найкращою визнано роботу президента ради старшокласників школи № 1 Михайла Редька. Ми друкуємо уривки із його роботи.

«Ця дівчинка з дитинства відрізнялася від своїх одноліток: неймовірно худорлява, неохайно одягнута, навіть волосся на голові не росло майже до 9 років.

10 березня у 12-ій школі відбулась презентація кафедри природничих наук. Цього дня для гостей школи проводились відкриті уроки із застосуванням інтерактивних методів роботи. А також вперше у Вінницькій школі на уроках застосовували комп’ютерні технології.

Олександр (ім'я змінене) втік із Немирівського інтернату. Винайняв квартиру на Старому місті. Господарка, 51-річна вінничанка, погодилася здавати 17-річному хлопцю кімнату. Розрахунок був простим — продуктами. Де заробляв на них хлопець — хазяйка не знала, але її влаштовував такий бартер. До речі, жінка здавала кімнату не тільки йому. Часто сюди приходили парочки і винаймали кімнати на добу чи кілька годин.

- Дивись уважніше під ноги, — говорила мама. — Зараз, кажуть, з-під снігу виринають «мобільники».

«Доброго дня, шановна «Молодіжко». Вирішила написати тобі і попросити поради, адже я потрапила у дуже делікатну ситуацію і не знаю, як з неї вийти.

«Мене звуть Сашко, мені 21. Навчаюсь у політесі. Саме там 3 роки тому зустрів своє єдине кохання — її звати Оля. Ми навчаємося на одному потоці. Майже рік дивилися один на одного і ніяк не могли познайомитися. Я постійно соромився до неї підійти — боявся, що «відшиє». Можливо, боявся обпектись, бо вона була яскравою дівчиною у своїй групі. До неї постійно «під'їжджали» хлопці з інших потоків. Але Оля всім давала відсіч.

«Мої мама з татом навчалися в одній школі. Там вони і познайомилися. Тато був на два роки старший, а коли закінчив школу, вони продовжували зустрічатися. І, врешті-решт, мама вирішила познайомити свого кавалера з батьками. Знала б вона, що трапиться…

Як би це так відповісти, щоб і не збрехати, і правду не сказати?

Хочу розчарувати скептиків: у наш час можна знайти серед дівчат справжні діаманти, які шліфують самі себе.

«Антон навіть ззовні зовсім не скидався на однолітків. Вони, бадьорі та нахабні, якось недоречно виглядали на тлі його скромної, сутулої постаті.

«Прочитала в одному з минулих номерів «Молодіжки» статтю «У Струтинці закривають школу, бо... «неуправляємий» директор?». Я сама родом з Липовецького району, виросла на благодатній землі знаменитого лауреата Нобелівської премії Залмана Ваксмана.

«Доброго дня! Прочитали статтю «У Струтинці закривають школу, бо... «неуправляємий» директор?». Дуже добре, що підняли цю тему, бо справді: нема школи — нема села. Дивно, як може головний гарант освіти у Липовецькому районі В.М. Кудим казати, що «малокомплектні школи паразитують на повнокровних»? Хто ж паразити – учні чи вчителі?

Якось у нас з квартири зникло все золото та гроші. Підозрювати когось зі своїх не було сенсу – ми з татом були у бабусі, мама була вдома сама. Коли вона повернулася з роботи в той день, їй здалося дивним, що двері були зачинені на один замок, а не на два, як звичайно. А коли у звичне місце – шкатулку на трюмо в спальні – почала складати прикраси, що на ній були, з жахом виявила, що там нічого не лежить! Потім перевірила місце, де були гроші – там також нічого не було.

«Добрый день вам, дорогая редакция и читатели «33-го канала»! Пишу вам из далекой Варшавы, где очень много украинцев, в том числе и винничан.

Історія школи №8 почалася ще у 1910 році. Саме тоді на вул. Коцюбинського побудували два двоповерхових будинки, в яких було засновано два училища, де навчались діти, які закінчили трирічну церковно-приходську школу.

Моїй знайомій Анні 15 років. Дівчина росла у достатку, вчилася добре, була доброю і старанною, зовні симпатичною, мала не ідеальну, досить звичайну фігуру. Але з часом вирішила, що у неї багато зайвої ваги. Батькам Анна про це не говорила. Дівчина випробовувала різні дієти, займалася фізичними вправами, вживала пігулки, але це не приносило бажаних результатів.

«Сьогодні мати дівчину — дороге задоволення», — саме таку відповідь від свого приятеля Андрія я почула, коли запитала, чи він з кимось зустрічається. «За моїми підрахунками, — продовжував він, — кожен люблячий хлопець на свою дівчину повинен витрачати приблизно 900 гривень щомісяця(!).

«Здравствуйте, уважаемая Татьяна из г. Жмеринки. Прочитав письмо, опубликованное от 26.01.05 в «Молодежной газете», я задумался и весь день не мог успокоиться. Меня мучил один вопрос – неужели бывают истории-двойники? И еще одна большая и роковая любовь?

12 февраля в Черкассах в седьмой раз прошел поэтический фестиваль «Летающая крыша», выросший за эти годы до всеукраинского масштаба. Его открытие предваряла книжная выставка-ярмарка, изюминкой которой стали новинки винницкого издательства «Континент-Прим» (Н.Кротенко).

Вони навчаються в одному вузі, пройшли у фінал міського конкурсу краси «Королева Вінниці», під час якого затоваришували. Ми вирішили розповісти про них.

Головна сторінка | Про нас | Price-list | Архiв | Форум | English