Середа, 6 квітня 2005 p.

6 березня близько 18-ї години 14-річна Олена із своїм 13-річним братом Віталієм самовільно покинули Брацлавську школу-інтернат. З їх прибуття у школу навіть рік не минув. Не витримали – скучили за мамою.

Поїхали у Тростянецький район, звідки вони родом. Досвід добиратися додому «автостопом» діти вже мають. Адже нещодавно Віталій втік із київського санаторію, куди його направили на лікування із інтернату. До своїх сестричок, які в той час знаходились у школі, добирався електричками та попутками. Але дорогу все одно знайшов.

З цього приводу ми звернулись за коментарем до директора Брацлавської школи-інтернату Ніни Куляс:

- У нашій школі діти виховуються з 3-х рочків. Зараз ми маємо вже 260 учнів. Набагато легше виховувати дітей дошкільного віку або дітей молодших класів. Олена, Віталій та їх сестра Альвіна вступили до школи у липні минулого року. Найстаршій, Альвіні – 16 років, а наймолодшому – 13. Можна сказати, що вони вже сформовані особистості і перевиховувати їх важко. Коли вони прибули сюди, їм не сподобалось, що їх не відпускають на вихідні додому, і просто не дочекалися канікул. Самі по собі діти важкі. Навчалися слабенько. В них погана техніка читання. Одним словом, діти запущені. Але тут, в інтернаті, для них мамою стала їх старша сестра Альвіна. Вона дивилася, щоб вони не курили, доглядала, як могла.

У дітей трагедія в сім’ї. Мати з батьком розлучилися, і вони нікому не потрібні. Ми хотіли зробити якнайкраще. Відправили Віталія на санаторне лікування у село Боярки Київського району. Одна така путівка коштує близько 2-х тисяч гривень. Але хлопець звідти втік. Його подали у розшук. Але він приїхав сюди до своїх сестричок. Тут діти теж недовго затримались. Побули приблизно одну добу і втекли. Втекли вдвох, без старшої сестри. Певно, їй перестали довіряти, бо вона їх намагалася виховувати. Крім того, що ми заявили в міліцію – почали розшукувати їх власними силами. Але невдовзі від дітей прийшов лист, в якому вони написали:

«Добрий день, Ніно Олексіївно. Пише вам листа ваша учениця Герасимець Олена Вікторівна. Хочу довести до вашого відома, що зараз я і мій брат Віталій не маємо змоги приїхати в школу. Пояснюю, чому: по-перше, зараз канікули і в мами немає коштів і змоги на те, щоб нас відправити. Як тільки з’явиться можливість – ми одразу ж приїдемо.

Причина нашої втечі – дуже сумували за мамою.

До побачення. Чекайте нас у школі».

Зараз ми чекаємо на повернення трійці. Бо їх старша сестра поїхала додому на канікули.

Якщо дитина самовільно покидає територію, вона вже знає, що позбавляється поїздки на канікули. Але за територію інтернату ми їх відпускаємо по відпускних талонах. Таким чином привчаємо до відповідальності. Зараз самовільний вихід за територію школи — це поодинокі випадки.

Не кожну дитину з вулиці можна одразу поселити в інтернат. Спочатку її треба підлікувати, настроїти на навчання, виробити мотивацію. А вже коли діти потрапляють до нас, ми хочемо їх виховати якнайкраще. Навчаємо різним спеціальностям: перукар, масажист, швачка, водій та оператор комп’ютерного набору. Вони отримують атестати. Але не всі діти розуміють, що саме в таких закладах життя для них стає кращим. Їм хочеться вільного життя, свого заробітку – от вони і тікають.

Зараз у школі-інтернаті є вінницький хлопчик. Сюди його влаштували викладачі із школи, щоб не зіпсувався. Ось що нам розповів 12-річний Сашко:

- Сюди я прибув у грудні минулого року. Викладачі із моєї школи відправили в цей інтернат, бо моя мама п’є, за мною доглядати не було часу. А я приколювався клеєм. Три роки з мамою жили у підвалі. Я ріс сам, своїм життям, тікав з дому. Можна сказати, що я вихованець вулиці. Підробляв і ночував в Інтернет-салоні. Мені там дозволяли безкоштовно грати на комп’ютері. Також доводилося жебракувати біля універмагу. Зароблені гроші приносив матері. Займався недобрими справами, прогулював школу. А коли мама напивалася — до нас приїжджала міліція. В хаті завжди був бардак. Саме тому мене і відправили сюди. Тут мені дуже подобається. Але я все ж таки скучаю за своєю домівкою та друзями.

Життя знову довело — такі діти люблять і цінують своїх батьків, якими б вони не були. А от діти, яким Бог подарував повноцінну сім’ю, не завжди цінують батьківську любов та ніжність...

Олексій КЕРМАН

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com