"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

Сказати, що у людей різних країн однакові проблеми — неправда. Хоча люди народжуються, хворіють і помирають по всій планеті однаково, але велике значення має те, в яких умовах вони це роблять.

Мені пощастило побувати в Італії. Вперше я туди поїхала, коли мені було 12 років. Це вже зараз знають Україну через Шевченка, Кличків та «помаранчеву революцію». А тоді це було так:

– Ти звідки?

– З України.

– А де це?

– В Європі, на теренах колишнього СРСР, межує з Росією...

– То ти з Росії!..

І довго доводилося пояснювати, що Росія та Україна дві різні країни, у нас різні мови, різні президенти. Але найбільше дивувало та дратувало питання на кшталт: «А телевізори у вас є?»

Вже потім я дізналася, що найпопулярнішу та найулюбленішу ляльку італійських дітлахів звати Таня. Це вам нічого не нагадує?

Я жила в одній родині на прізвище Де Лука. Сім’я була з трьох чоловік — мама, тато та дочка, на рік молодша за мене. Вони не вважали себе багатими. Така собі сім’я середнього статку. Але що для них було справою звичайною, для мене виявилося розкішшю. По-перше, у цієї сім’ї було дві квартири, три машини та мотоцикл (там це, як кажуть, не розкіш, а засіб пересування). Квартира, в якій вони мешкали, налічувала чотири кімнати (вітальня там була така, що коли забрати всі меблі, то можна у футбол грати), тераса, три балкони, дві ванні кімнати (одна — батьків, одна — дочки). У кожній кімнаті були телевізор, «відик» та музичний центр. Що тоді мене «вбило» остаточно — у кожного був свій мобільний телефон. У ті часи я бачила його тільки на фотографіях.

Потім, коли я почала знайомитися з італійськими хлопцями та дівчатами, то виявила, що мобільні телефони є у всіх. І це для них також не розкіш, а засіб зв’язку. Взагалі італійська молодь не дуже схожа на нашу. Як дівчині, мені насамперед хочеться поділитися враженнями про хлопців. Здалося, що найголовніше для них — це зачіска. Такого різноманіття я ще не бачила! Перед тим, як вийти на вулицю, вони щонайменше півгодини проводять перед дзеркалом з баночкою гелю, вкладаючи волосся у «ріжки» чи гладко зачісуючи назад, чи ще якось. Потім ви можете робити з ними все, що завгодно — тільки не чіпайте зачіску, а то ви станете ворогом номер один на все життя! Але що мене вразило найбільше, це те, що італійські хлопці роблять собі... епіляцію. Вони годинами можуть проводити за теревенями разом з дівчатами, як позбутися почервонілості та чи можна загоряти та купатися після видалення волосся. Причому цій болісній процедурі піддаються не тільки ноги, але і груди, руки, а в декого ще й спини...

Те, що італійки всі страшні — неправда. Але те, що вони не зрівняються з нашими дівчатами — факт. Адже всі найгарніші ведучі на італійських телеканалах — слов’янки. Але, те, як італійські чоловіки ставляться до своїх жінок, робить їх найпрекраснішими в світі. Там, просто ідучи по вулиці, ледь не від кожного чоловіка та хлопця можна почути: «Привіт, красуне». І вони кажуть це всім дівчатам — гарненьким і не дуже, струнким і повненьким. І роблять це дуже щиро. А одного разу я стала свідком такої розмови. Зустрічається хлопець із знайомою дівчиною:

– Привіт, красуне! Як справи?

– Нормально.

– Як ти сьогодні гарно виглядаєш! Які в тебе чудові штанці. Бідненька, як схудла! — і далі в такому ж дусі. Дівчина, повністю вдоволена собою та з сяючою посмішкою, іде. Друг питається:

– Вона що, тобі подобається?

– Та ти що, вона ж страшненька...

Найголовнішими проблемами влітку у нашій компанії було те, хто кому подобається, хто кого поцілував і хто з ким зустрічається. Для дівчат було не менш важко вирішити, кого собі вподобати, як і що вдягти цього вечора, якщо ти вже нафарбувала очі рожевими тінями... Молодь там не думає, де взяти гроші на вступ, адже у тамтешні вузи беруть за знання, тому доводиться вчитися. А якщо не поспішаєш до університету, можна вчитися у школі скільки тобі заманеться — там залишають на другий рік. У мене був знайомий, який залишався у випускному класі чотири рази і у 22 роки ще не міг закінчити школу. А якщо гроші таки потрібні, то для молодої людини легко влаштуватися на роботу, особливо влітку. Більшість моїх знайомих десь підробляли — у ресторанах, барах та магазинах. Тому для них не було проблемою кожні вихідні ходити на дискотеки, в піцерії чи кіно.

Я там не бачила маленьких жебраків, а про те, що хтось там ходить і співає в тролейбусі з простягнутою рукою — немає мови. Тролейбусів там немає і трамваїв також. З міського транспорту — тільки автобуси. Вони ніколи не бувають набитими. А квитки на них продаються на час — купив квиток на дві години — закомпостував, і дві години катайся собі, пересідаючи з автобуса на автобус.

Але не все там так безхмарно. Я розповідала про звичайну молодь, але є ще «золота». Покурити «травку» можуть дозволити собі тільки виключно багаті молоді люди — це «задоволення» не з дешевих. Я знала одного хлопця і ні разу не бачила його не обкуреним. А його друзі розповідали, що він просто «підсів» і вже не може без цього жити... А те, що я побачила на одному з футбольних матчів, відняло у мене мову — на ряд нижче сидів хлопець та забивав «косяк». Потім вони його розкурили з друзями. Звичайно, є і наркоманія, але все ж таки не у такій кількості, як у нас. В під’їздах там не валяються шприци. Хлопці дозволяють собі випити. Але я не бачила, як на лавочці розпивають пляшку горілки з баночкою якихось консервів.

А ще мене вразило те, що молодь там активно подорожує — по Італії, Франції, Іспанії. А у нас, якщо ти молода та незаміжня — відкрити візу дуже важко, адже бояться, що ти поїдеш у благополучну країну та не повернешся більше звідти.

Ще я познайомилася з бабусею та дідусем дівчинки, у якої жила. Живуть вони вдвох в окремій квартирі. І отримують такі пенсії, що можуть найняти собі дівчину, яка б прибирала в квартирі, хлопця, який би робив їм покупки, та ще одного, який би вигулював собаку. І це при тому, що в них є троє дітей та п’ятеро онуків. А спитайте у італійського пенсіонера, що таке город і чи продають вони вирощені овочі влітку, щоб підзаробити? Вони зроблять великі очі та, скоріше за все, не зрозуміють, про що ви говорите.

Взагалі, розповідати можна ще дуже багато. Але побажати нам хочеться лише одного — щоб і ми так колись жили. Тим більше, останні події в Україні дають на це надію.

Анна МАЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

Середа, 4 травня 2005 p.