"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

«Кажуть, що чужа біда не болить. Як на мене, це зовсім не так, тому я і взялась за перо, хоч ніколи не думала, що з простої читачки моєї улюбленої газети стану автором цієї статті. Єдине, чому довго не наважувалась відправити її до редакції, — це те, що боюсь, аби моя стаття не зашкодила тій чи іншій людині, чию сповідь я і хочу описати.

Зовсім недавно довелось мені їхати автобусом із Вінниці у Хмільник. Моєю сусідкою стала жіночка середніх років з повними суму і болю очима. Мене відразу зацікавило, що ж так засмутило ще молоду жінку. Слово за словом, і розповіла вона мені свою невеселу історію, яка зачепила мене «за живе». За долею цієї жінки-матері — сотні, тисячі жінок з подібними долею і життям.

Справа в тому, що їхала вона в такому пригніченому стані від свого сина-студента, який навчається в одному із університетів м. Вінниці. Чим же засмутив він так свою матір? Виявляється, скоро розпочнеться у нього весняна сесія. І, незважаючи на те, що навчається він у вузі за контрактом, що школу закінчив на «відмінно», що у вуз вступив без екзаменів, матері він сказав, щоб шукала гроші на складання сесії. А як же знання?

Виходить, знання у складанні сесії ролі не грають, а гратимуть, у першу чергу, гроші. Крути — не крути, не заплатиш — сесії не здаси, а ні, то будеш здавати її до «зелених віників». Не з усіх предметів, звичайно, я не хочу мести всіх під одну мітлу, є ще там і справжні викладачі, і не варто їх ображати.

Гроші, гроші, гроші… Чому саме вони правлять зараз світом, а не совість людини? І як тоді було не зажуритись бідній матері? Адже не було у неї «зелених», щоб з їх допомогою «всунути» дитину на навчання по держзамовленню. Отож і вирішили вдвох із чоловіком: нехай іде по контракту. Потихеньку збиратимуть гроші і за кожен рік розраховуватимуться за навчання. Все-таки легше буде їх зібрати потроху.

І з чого ж їх збирати, коли сама жінка з двома дипломами ось уже з 2000 р. сидить без роботи (виявляється, щоб відшукати роботу за спеціальністю, теж треба платити, і немалу суму. А платити нічим було — збирали на навчання дитини). Вдома ще чекають своєї черги вступати майбутні студенти.

Незважаючи на те, що треба майже 3000 грн. в рік заплатити за навчання, кожен тиждень дати по 50-60 грн., щоб було за що різні ксерокопії та реферати робити (виявляється, від руки не у всіх викладачів проходять реферати, друкованим шрифтом потрібно, а сторінка — 2 грн.). Ще тобі 2000-3000 за рік набіжить. А ще взути, одягнути, заплатити за квартиру!!! А тепер до цієї суми скільки ще тисяч додати, щоб поздавати сесії (до речі, їх на рік тут не дві, а три). Та ще й за тиждень 6 заліків і екзаменів, або ще краще: за 2 тижні — 12 екзаменів та заліків. Це ж жодного дня на підготовку («Ви повинні все вчити протягом семестру, а не перед екзаменами», — так коментують цю ситуацію викладачі).

Зате канікули… всього 2-3 дні, а то і жодного. То скажіть на милість, шановні викладачі, яка дитина зможе витримати таке розумове і моральне навантаження?

Та хіба ті діти не будуть викидатись з вікон гуртожитків — як же дивитись у вічі батькам?! Вони з останніх сил тягнуться, щоб заплатити за навчання дитини, а син чи дочка сесії не може здати. То для дітей-студентів, виходить, краще піти із життя, аніж осоромити батьків.

Та хіба ж такого майбутнього ми бажали своїм дітям, тричі вибираючи нового Президента, з надією, що із його зміною зміниться і наше життя?

Та хіба ж за таку науку мерзли вони, студенти, цілодобово на Майдані, відстоюючи правду життя?

Може, досить із нас уже минулих хабарів? Люди, схаменіться! Не давайте і не беріть.

Від імені цієї матері та тисяч таких матерів хочу звернутись до професорів, доцентів, викладачів, які беруть хабарі: невже вам зарплати мало? Скільки можна тягнути жили із таких бідних батьків, які за всяку ціну хочуть дати освіту своїй розумній дитині, яка прагне цих знань?

Шановне керівництво! Невже двері вашого знаменитого вузу відчинені лише для тих, чиї батьки мають мішки «капусти»? А де ж дітись дітям «простих смертних», причому, обдарованим дітям, які своїми знаннями торують собі дорогу до диплома, а не батьківськими торбами із «зеленими»? Не закривайте очі на цю страшну проблему, не робіть вигляду, що у вашому вузі все гаразд!

За що ж ми тоді голосували, якщо це все хабарництво й надалі процвітатиме у нашій освіті?

Пане Ющенко, пані Тимошенко, пани депутати! Як мають здобувати освіту наші діти, батьки яких навіть роботи не мають, не те що доларів?! І якби не корови та свині, то вони не тільки б не вивчили своїх дітей, а навіть не виростили, не зодягнули б, не прогодували. Та невже не можна хоч наполовину зменшити ціни на навчання, не кажучи вже про хабарі, хоч у Конституції у нас записано: «лікування безкоштовне, навчання безкоштовне»?

Не знаю, чи допомогла я цій бідній матері, а чи зашкодила, але нехай їй стане тепліше на душі від того, що її все-таки хтось зрозумів (може, і ще зрозуміє…) і підтримав через простеньку статтю в газеті, яку вона теж постійно читає.

Хочу від щирого серця побажати цій жіночці набратись сил і терпіння для того, щоб при наших законах «в ім’я блага людини» і при нашому житті, «дякуючи» цим законам, виростити і вивчити всіх своїх дітей на батькову зарплату, вірніше, за гроші, зароблені «у наймах» важкою працею батька, який місяцями не бачить своєї сім’ї, своїх дітей, які скучають за ним, сплять, обіймаючи його сорочку, бо вона пахне татом; дочекатись отримання дипломів та місця на роботу.

Хай Вам сам Господь в цьому допомагає. Щастя і здоров’я Вам і веселої усмішки!

Я більш ніж впевнена, що цей лист буде надруковано. Нехай він стане відкритим листом нашому новому Президентові, прем’єр-міністру, всім депутатам, керівництву та викладачам. І ще одне їм побажання (викладачам). Можливо, саме тут доцільно використати один із принципів навчання — диференційований підхід до кожного: з кого і скільки взяти (від статусу), а з кого і нічого не взяти — навпаки, подарувати..? — знання».

Лідія Петрівна, читачка газети

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 21

Середа, 18 травня 2005 p.