"Молодіжна газета Вінниччини" (м. Вінниця, Україна)

В минулому номері газети вийшла стаття «Батьки однокласника так побили 10-річного Вадима, що він місяць лежав у лікарні. А потім побили і його маму». Інша сторона конфлікту має свою точку зору.

- Ця справа не може бути у суді більше року, вона там тільки від 1 березня 2005 року – саме тоді мало відбутися перше засідання, на яке я нібито не з’явилася, — розповідає мама другого хлопчика. – Але засідання перенесли, тому що я мала укласти угоду з адвокатом. Чому судовий процес ведеться однобічно і до уваги беруться усі клопотання іншої сторони? Я двічі робила відвід судді.

З чого все почалося? 30 березня 2004 року я написала заяву в міліцію про те, що Вадим побив мого сина Максима. Ми не раз ходили до його батьків, але нічого з ними не могли вирішити. Я також попросила дати направлення на СМЕ. В результаті обстеження виявлено тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми на волосяній частині голови, синці на тулубі та на кінцівках, які відносяться до категорії легких тілесних.

За свідченням однокласників, першим почав бійку Вадим. Він взагалі дуже неспокійний хлопчик. Ось що написано у колективному листі батьків учнів нашого класу з приводу порушення кримінальної справи на нас: «Вадим занадто жвавий, рухливий і, отже, висновок – забіяка. Протягом учбового періоду у нього з однокласниками виникали різні непорозуміння в стосунках, які закінчувалися завжди образами та навіть бійками... Всі батьки класу неодноразово зверталися до батьків Вадима з проханням не зачіпати їхніх дітей, не обзивати їх брудними словами, не плюватись на них, не бити їх. Його мати, навпаки, підтримувала незадовільну поведінку сина. Ніхто з батьків не був задоволений розмовою з нею». І підписи 15 батьків.

А того дня приходить моя дитина додому з побитими ногами, скаргами на головний біль, спортивний костюм увесь брудний: «Знову Вадим». Ми з чоловіком поїхали до батьків Вадима близько 18-ї години і взяли з собою сина. Вадим з однокласником, який потім давав свідчення, йшли додому по провулку. Ми зупинили машину, а Вадим одразу каже: «Вибачте, я більше не буду». Він постійно дуже гарно вибачається, цього в нього не відняти. Я йому пропонувала: краще ніж бити та ображати дітей – доцільно було б займатися спортом. Мій чоловік також вийшов з машини і нагадав Вадиму, що він обіцяв більше не чіплятися до Максима. Наш син залишився в салоні. Потім його допитували як свідка, він все бачив. Ви уявіть, як би ми на очах у власного сина били чужу дитину? Це ж не під лісом вночі! Я пішла з Вадимом до нього додому, але його мами не було. Сподівалася, коли вона прийде — зателефонує. Пам’ятаю, повз нас проходила якась жінка. Як потім виявилося, сусідка. Її первинні свідчення були такими, що вона бачила сусідського хлопчика разом з невідомою жінкою, яка його сварила. Через півроку, після того, як змінився слідчий, з’являється ще один свідок – мама однокласника Вадима. Вона каже, що проходила повз нас і бачила, що нібито ми з чоловіком б’ємо Вадима. Так чому ж вона не допомогла хлопцю? Чому пройшла мимо? Змінює свої покази і сусідка: «...побачила, що йде сусідський хлопчик з невідомою мені жінкою. Вона кричала на нього, супроводжуючи свої крики ударами по голові…» Є різниця у її показах?

Кажуть, ніби ми його сильно побили, а через кілька днів він був не в лікарні, а вдома, а також, кажуть, часто приходив погратись до дітей на спортмайданчик. Слідчий був у них, бачив цю «побиту» дитину, яка гралася з товаришем. Він пропонував вирішити усе мирним шляхом, через школу та розмову з батьками Максима.

На слідчих мама Вадима писала скарги, які ґрунтувалися на тому, що вони до неї приходили у нетверезому стані, казала, що вони мої куми. Але ж це було не так. Може, ці всі скарги лише для того, щоб у будь-який спосіб порушити кримінальну справу і стягнути з нас гроші у судовому порядку за моральну та матеріальну шкоду?

Написано у статті, що я хлопцю порвала все вухо, Вадим втратив свідомість. А у виписці з картки хворого написано, що пам’ятає добре, що свідомості не втрачав. А у висновках лікаря про порване вухо нічого не сказано.

Тільки через три місяці мама дозволила опитати Вадима. Можливо, це тому, що вона відтягувала час, щоб узгодити, яку саме казати неправду? Його первинні свідчення протирічать вторинним і тим, що він дає у суді. В одних свідченнях я його веду за руку, в інших – за праве вухо.

Тепер щодо того, що я побила маму Вадима. Був випадок – вона увірвалася до мене на подвір’я, вчинила галас, обзивала моїх дітей, вимагала гроші, а потім накинулася на мене. Є покази сусідів, що це було саме так. Вона нанесла мені тілесні ушкодження, що підтверджено експертизою СМЕ. І це ми так «побили» маму Вадима, як вона каже, на очах її сина? Адже його там і близько не було. Довідку, що в неї були поламані ребра та струс мозку, вона до цього часу в суд не надала.

Вадим – дитина гарна, але таке шило! І нам здається, що вона використала цю ситуацію, яка склалася з нашими дітьми, для власної наживи. Бо спочатку вони вимагала з нас 10 тис. грн. моральної шкоди. А зараз вже згодна і на 5. Але нам немає за що платити ці гроші.

Вислухала Анна МАЙ

Від редакції: Ми надали слово обом сторонам конфлікту. На чиїй стороні правда – вирішить суд. Але, можливо, це стане наукою для інших батьків і дітей. Бо навряд чи приємна комусь зараз ця тяганина, в яку, при бажанні, може перерости сварка між двома дітьми.

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк: №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк: №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

Середа, 1 червня 2005 p.