Середа, 1 червня 2005 p.

Не секрет, що у нашому місті одна з найкращих шкіл акробатики у всій Україні. І єдина жіноча пара зі спортивної акробатики, переможці міжнародного турніру Кубка Волкова, який прирівнюється до чемпіонату світу, — саме з Вінниці. Цю перемогу Людмила Малініна та Тетяна Дьякова здобули у 1982 році. Тетяна не пішла далі у спорт. А ось Людмила Юхимівна зараз одна з кращих тренерів зі спортивної акробатики. Вона заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу та суддя міжнаціональної категорії. Це дуже високий рівень не лише для Вінниці, а й для всієї України.

– Людмило Юхимівно, ваша найбільша перемога — це...

– Ми, жіноча пара України, зайняли перше місце зі спортивної акробатики на Кубку Волкова. Решта наших змагань були всесоюзними, бо пробитися було дуже важко, з 12 пар тільки одна виїжджала на чемпіонати світового рівня.

– А як Ви прийшли у спорт?

– Вперше я прийшла в секцію художньої гімнастики в БК «Зоря», коли мені було 5 років. Викладач працювала ще в педінституті, і вона мене інколи запрошувала на заняття до студентів. Якось були показові виступи, і мій майбутній тренер Леонід Давидович Голяк помітив мене і запросив займатися спортивною акробатикою. І з 7 років я займалася нею в «Авангарді».

– Художня гімнастика — такий красивий вид спорту. Не жалкуєте, що залишили його?

– Абсолютно ні. У мене була хороша фізична підготовка від природи, і більше вона підходила саме до акробатики. Перші мої результати почали з’являтися у 5-му класі. Доводилося «витягувати» і школу, і тренування. А коли ми стали членами збірної, природно, що школа була вже на другому плані. Але учителі завжди йшли на поступки.

– Згадайте, будь ласка, свої перші змагання.

– Вони завжди запам’ятовуються, як перше кохання. Мені тоді було 7 років. І дружина мого тренера сказала, що мені займатися тут не потрібно, у мене носочки не тягнуться, коліна не тягнуться і взагалі я погано працюю. Я образилася, але все це подолала. Напевно, завдяки своєму характеру.

– Коли Ви вирішили присвятити своє життя спорту?

– Задатки тренера в мене з’явилися десь у класі 8-му. У мене була лялька, і коли приходила додому із занять, я її починала тренувати — садила на шпагат, перевертала. Батьки мені казали, що голос у мене — як у мого тренера. І у творах на тему «Ким я хочу бути» писала, що хочу стати тренером.

– А серед ваших вихованців вже є чемпіони?

– Так, я сама набираю собі групи, починаючи з 5-6 років, і веду вже їх до рівня майстра спорту міжнародного класу. Жіноча трійка у 2002 році — Олена Феофанова, Валерія Пономарьова та Ельвіра Михайленко стали переможцями першості. Ми місяць тому приїхали з Бельгії, і мої вихованці Юля Кравченко та Ірина Лобудзінська стали володарями Кубка світу зі спортивної акробатики. Це майстри спорту міжнародного класу.

– Ваш чоловік Валерій також відомий спортсмен. У нього є чорний пояс з карате...

– Так, він тренувався у Касянова — це дуже відомий тренер, він очолював збірну Союзу та знімався у фільмі «Пірати ХХ століття».

Валерій раніше працював тренером рукопашного бою в «Динамо», точніше, інструктором зі спорту. Але на сьогодні такі умови, що немає залу, і він був змушений змінити місце роботи. Шкода, бо бути тренером — це його покликання.

– А як ви познайомилися?

– Коли я приїхала з Миколаєва і почала працювати, у цьому залі тренувалися боксери. Вони зібралися і кажуть: «Зараз Малінін прийде». Я думаю: хто ж він такий? Ще мені про нього розповідали, що жодної бійки в ресторані не почнеться, поки не прийде він. Прийшов, Малінін собі як Малінін, — сміється Людмила Юхимівна. — Ми прожили з ним 13 років, і я ніколи не бачила, як він бився, на вулиці, в компанії ніколи руки не розпускав. Він вчить захищатися, а не застосовувати силу.

– А діти у вас є?

– Так, дочка Олена, їй 13 років. Вона займається акробатикою. Але чомусь у спортсменів діти направлені в інший бік. Їй подобається, в неї є бажання стати майстром спорту. Але вона поки що не розуміє, як це важко і скільки зусиль потрібно докласти. Якщо я постараюся, то в неї вийде, і ми доб’ємося результатів.

– Що чекає на вас попереду?

– Ми після 25 травня їдемо в Польщу на міжнародний турнір. Нам змагань вистачає, вони проходять майже кожен місяць. Я як вийшла з декрету, так практично без вихідних і працюю.

Анна КОЛЕСНІКОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com