"ЗМИЛУЙТЕСЬ НАД МОЇМ СИНОМ!" - написала з Португалії у листі до Апеляційного суду матір, 8-річного сина якої відібрав колишній чоловік. Люди кажуть - поласився на гроші
…8-річний Славко, мабуть, ще не усвідомлює усього трагізму своєї ситуації. Усі ці суди, сварки рідних, перевірки опікунської ради… Як і кожна дитина, він хотів би жити з мамою й татком. Мама розповідала б йому казки, а тато навчив би їздити на мотоциклі. Але життя таке складне…
Оксана розлучилася з Юрієм, коли Славкові минув рік. Юрій одружився вдруге. Оксана ж, коли малому минуло 5 років, поїхала на заробітки до Португалії. Там працював її молодший брат Сашко. Дитину залишила у с.Черемошне Тиврівського району на свою матір, Ганну Петрівну Муляр, яку рішенням сільської ради призначено офіційним опікуном Славка.
«Свободна! Дитини більше не побачиш!»
- Дочка постійно надсилала кошти, посилки, — розповідає Ганна Петрівна, — тож нам із Славком було непогано. Не те, що раніше, коли ми перебивалися на мою одну зарплату, бо Оксана сиділа з дитиною вдома, а колишній зять не платив аліментів. Але неждано-негадано у нашу сім’ю прийшло горе: у Португалії у ДТП загинув мій син Сашко. Йому було лише 24 роки. Я думала, що збожеволію, ходила сама не своя, до обіду плакала. «Оживала» у другій половині дня, коли Славко приходив зі школи і треба було робити з ним уроки. Славик теж переживав смерть дядька, але дитина є дитина. Поплакав трохи, та й забувся. Почав з дому втікати. Грається з хлопчиками цілий день, а я шукаю його. Тепер я розумію, що не треба було так перед дитиною плакати, бо він від моїх сліз тікав.
І ось 3 липня, був саме рік після похорону Сашка, чергові витівки Славка змусили мене завезти його до батька. Там, думала, йому не буде так сумно, бо ж у сім’ї двоє дітей: Юра взяв жінку з хлопчиком і ще спільну дитину народили. Коли приїхали, Юрія вдома не було, тільки його теща – Віра. Я її добре знала, тож залишила малого на неї... А коли через кілька днів приїхала забирати онука, Юра сказав: «Свободна! Дитини більше не побачиш!».
Минуло 11 днів перебування Славка з батьком, і я дізналася, що колишній зять звернувся до Гніванського міського голови із заявою, де просить «… виділити матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина В’ячеслава від першого шлюбу та оформити його у школу-інтернат, оскільки на його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей від другого шлюбу та хвора дружина». Це при заробітній платі у півтори тисячі гривень! І ще – «видати письмове відношення-клопотання для підтримки мого позову в суді про позбавлення прав материнства колишньої дружини Оксани і оформлення неповнолітнього сина В’ячеслава до Тульчинської школи-інтернату».
З того часу триває «війна» за Славика. Вже 18 судових засідань було, аби повернути дитину, але зрушень ніяких. У матері хлопчика, коли дізналася про це, виразка відкрилася, а у листі з Португалії написала, що готова руки накласти на себе, якщо відберуть Славика. І як «sos» волають рядки, адресовані Апеляційному суду Вінниці: «...Змилуйтеся над моїм сином!»
«Не треба ховатися по Португаліях»
Більше 10-ти місяців Славко живе не з бабусею у Черемошному, а з татовою сім’єю у Гнівані. Багато змін сталося у його житті. З’явилася нова «мама» — тьотя Майя та два братики. Його перевели до іншої школи. І хоча бабуся Нюся щотижня навідується до школи, приносить гостинці, акліматизуватися Славку непросто.
- Онук скаржиться, — каже Ганна Петрівна, — що його б’ють. Якось у листі Оксані написав: «Тато і т.Майя кричать на мене. А Андрій (11-річний син Майї – авт.) каже: твоя мама повія. Ми б’ємося. А тато каже, що заб’є бабку, а мене здасть в інтернат...» А якось Славик розповів, що у них вдома був адвокат. Старші пили горілку, а йому та Андрієві наливали вина. Той адвокат вчив Славка казати, ніби я брала його на ланцюг, топила у річці, що він хоче жити біля батька, а баби, себто, мене, він боїться. Пообіцяли йому за це велосипед. Коли я запитала хлопчика (у присутності батька), з ким він хоче жити, почула: «Поки не приїде мама, з татом». А ще мене вразив його недитячий погляд.
Класний керівник Славика Людмила Коломієць оцінює ситуацію досить критично:
- Не розумію - чого мати ховається по Португаліях? Якби це вирішувалася доля моєї дитини, то я б усе кинула, прилетіла сюди. Бо «перетягування» хлопчика зі сторони бабусі на сторону батька і навпаки негативно впливають на дитину. Майя вдарила Славика м’ячем, і я викликала її до школи.
А ось в.о. директора Гніванської ЗОШ №3 Ганна П’ятківська співчуває Ганні Петрівні:
- Славик – дуже шустрий хлопчик. Певно, допік жінці, що вона повела його до батька. Це її помилка. Адвокат батька і казав, ніби має папір про заборону бабусі зустрічатися з онуком. Я ще тоді сказала: якби мені заборонили це, то чи варто жити? Щоправда, ніяких документів нам надано не було. Усі, хто знає цю ситуацію, кажуть, що та сторона вхопилася за дитину, щоб отримувати валюту. Славик розповідав, що його б’ють...
Як привід «видерти гроші» розцінила поведінку Юрія секретар Черемошненської сільради Ольга Ковальова:
- Про зміну місця проживання Славика і мови не повинно бути. Ми провели акт обстеження. Дитина усім забезпечена, має окрему кімнату. І Оксана, яка зараз у Португалії, і Ганна Петрівна – дуже порядні люди. Хіба мачуха може більше любити дитину, ніж рідна бабуся? Ні, тут меркантильний інтерес.
«Мені її гроші не потрібні!»
Батько Славика, Юрій, обурюється:
- Якби я був поганий, то невже про мене як про передовика у газетах писали б? Мені Оксанині євро не потрібні, зараз я отримую непогану зарплатню. Звернувся до суду про стягнення з Оксани аліментів - то перераховуватиму їх на банківський рахунок Славика до повноліття. Я й коли розлучився з Оксаною, по можливості підтримував сина матеріально. Зібрали його з Майєю у 1-й клас. А те, що борг по аліментах до 5300 грн. виріс, то я ж був тоді без роботи.
Зараз у нас із сином прекрасні стосунки. А ось колишня теща ніяк не заспокоїться. Приходить до школи і настроює його проти мене. Зрозуміло, що я категорично проти такого «спілкування».
- Не розумію, для чого роздирати сім’ю? — каже сусідка Тамара Іванівна. – Ставлення до дітей там рівне, немає поділу на «твій» чи «мій». Діти ходять доглянуті, чисті, дружать між собою.
«Роздирати» сім’ю, «перетягувати» дитину… Хіба так має бути?
Адвокат Ганни Петрівни Микола Болтак, який понад усе ставить інтереси дитини, вважає, що у даному випадку має восторжествувати здоровий глузд. Бо немає у тому вини матері, що поїхала на заробітки.
– Матір дитини постійно надсилає кошти, і нехай по телефону – раз чи двічі на тиждень, але виховує сина. А ось як впливає на хлопчика нове оточення? Хіба нормально, що Славик вкрав у однокласника годинник, аби подарувати його тьоті Майї на день народження, «щоб вона добре ставилася»? Недавно дитину побили, довелося звернутися до правоохоронців. Але суд не бере цього до уваги і виносить рішення на користь батька. То кого захищає суд, батька чи дитину? Сподіваємось, що належним чином відреагують на наші звернення у Адміністрації Президента, Верховному Суді та Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. Зрештою, що це за постановка питання, коли кажуть, що ми, мовляв, продали корову і усі суди купимо?! Що ж, суди купити можна, а дитину?
Інна ЧЕРВІНЧУК, фото автора та з сімейного альбому Славка
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
