«Статистика вперто доводить, що у випускників інтернатів частіше за однолітків виникають проблеми із законом. У родинах вони відчувають себе зайвими, а інтернати не спроможні замінити дітям сім’ю.
Спілкування у закладах із «дітьми вулиці», токсикоманами та малолітніми злочинцями теж не сприяє росту моральності та формуванню об’єктивного світогляду малечі. Недолюблені, необласкані діти, обділені матеріально, виходять на шлях самостійного життя не пристосованими до реалій та динаміки сьогодення. Їм не має до кого звернутися за порадою та по допомогу. Суспільство до них ніби байдуже.
Невже бути інтернатським — це вирок? Ні, це — доля, гірка та важка, проте – не безвихідь!
Чи може інтернатське незграбне каченя перетворитися на красеня-лебедя, чи його доля — соціальне дно суспільства?
Хіба могла собі уявити сирота при живому батькові (який, щоб спекатися дитини, віддав її з Вінницької школи №32 не у звичайний інтернат, а у режимний), що згодом здобуде освіту, якій можна тільки позаздрити, закінчить з відзнаками педучилище, політехнічний технікум, літню школу при Харківській педагогічній академії, перетвориться у шановану пані, яка стане бажаним гостем на різних урочистих подіях, що буде спілкуватися з президентом Польщі, їздитиме на Сейм, що створить чудовий затишний «Польський дім», хор, який виступатиме на закордонних фестивалях?
Я запитую у пані Терези:
- Як Ви змогли сягнути таких звитяг, адже Вам було набагато важче, ніж домашнім дітям?
- Я поставила перед собою мету і щосили прагнула до неї. Було важко, неймовірно важко. І морально, і матеріально. Часом дорікали інтернатським минулим, пускали чутки.
Я ніколи не приховувала, де я навчалась, як зростала. Ніколи нічого не крала, тому що брехня та крадіжки — дві сестри, які ведуть до злочинів. Працювала багато і важко, не гидувалася ніякої роботи. Прощаючи усі образи, від щирого серця готова віддати усе до останньої копійки. І ще я вдячна своїм вихователям.
Сьогодні пані Тереза усі свої сили, знання та енергію віддає вінницьким дітям, прагне, щоб вони ніколи не відчували себе пригніченими, щоб змогли повністю розкрити свої таланти. Створений пані Терезою «Польський дім» є зразком доброчинності.
Дві історії, дві долі, два життя. Вони такі різні, проте доводять, що ти сам є господарем своєї долі, незважаючи на те, чи ти із заможної родини, чи сирота, чи «домашній», чи «інтернатський».
Твоя доля залежить від того, у яке русло ти спрямуєш свої сили та енергію. Якщо ти прагнеш вгору до сонячного проміння доброти, якщо не даси зачерствіти душі від суховіїв долі, зрошуючи корені джерельно-чистою живильною водою доброчинності, коли засіваєш зерна віри, надії, любові, допомагаючи іншим, то попри всі негаразди, приниження та стусани долі розцвітеш, як бутон на трояндовому кущі, розкриєш пелюстки талантів та досягнеш високої мети.
Головне — не пливи за течією до прірви морального падіння. Прямуй вгору, до найкращого.
Як на колючих гілках розквітають чи не найчарівніші квіти — троянди, так з обділених долею інтернатських дітей можуть вирости справжні взірці та кумири.
Пані Тереза — один з небагатьох таких феноменів. «Білий лебідь з чорного озера сирітства», — називають її люди. А як хочеться, щоб усі сироти стали схожими на цих чарівних птахів!»
Альбіна БОЛЬ
Від редакції. Переконані, серед ваших знайомих є люди із незвичайними долями. Поділіться з читачами розповідями про них...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
