Стрункі тюльпани, пишні оксамитові троянди — зала ніби заповнена неймовірним різнобарв’ям, тільки дивуєшся, чому не чути аромату… Ось уже кілька тижнів студенти медичного університету мають змогу споглядати виставку робіт молодої фотохудожниці Мирослави Цуканової, студентки третього курсу лікувального факультету.
Дівчина вміє помічати найтонші особливості кожної квітки, передавати на фотографії таким чином, щоб вони відкрилися й нам, тим, хто зазвичай байдуже проходить повз рослини, навіть не здогадуючись, яка краса зачаїлась на відстані простягнутої руки. Незважаючи на те, що у Мирослави триває сесія, вона не відмовилась зі мною зустрітися.
- Чому саме квіти, Мирославо?
- Квіти завжди супроводжують людину — у радості, в горі, вони віддзеркалюють наш настрій, заспокоюють або збуджують. Зрештою, вони прекрасні. У своїх роботах я прагну показати досконалий світ кожної найменшої квіточки, донести до людей довершеність.
- Ти обмежуєшся тільки квітами?
- Я захоплююсь пейзажами, фотографую птахів. Але я знімаю і людей. Я роблю портрети. Люблю віднаходити в людині щось таке, що, можливо, вона й сама про себе не знала. А досягаю цього через оточення, освітлення, одяг, прикраси і так далі. Дехто краще виглядає на чорно-білому фото. Це мистецтво індивідуального підбору.
- Я знаю, що ти ще й пишеш картини.
- Так. Якщо на фотографії я граю роль лише передавача, то на картині я творець. Я показую свій власний світ, те, що бачу в снах, мріях. Намагаюсь не копіювати природу, не стараюсь перевершити, бо це неможливо. До природи я ставлюсь як до досконалого майстра, вчителя, що може мене навчити мистецтву творіння. Наприклад, я малюю обличчя людини, а навколо нього дописую різноманітні образи, котрі в мене ця людина викликає. Я прагну відобразити внутрішній світ людини, уяву та думки.
- Напевно, це нелегка робота?
- Це дійсно важко. Особливо важко розібратися в душі як для мене, так і для того, кого я малюю. Але це дуже цікаво. Я також займаюся макіяжем та зачісками. Як для фотографії, я довго підбираю образ для кожної людини, в якому я хотіла б бачити.
- Чи є щось таке, чого би ти не стала фотографувати?
- У природі немає нічого недостойного уваги фотохудожника. Через фотографію теж можна показати власні переживання та настрої. Я люблю переглядати свої знімки: роздивлятися кожен елемент, кожен куточок, кожну дрібничку. Порівнюю з оригіналом — наскільки відрізняється колір, як змінюється жива квітка.
- До речі, чим ти фотографуєш?
- Фотоапаратом із збільшувальним об’єктивом. На жаль, я досить сильно залежу від проявника плівки — самій цим займатися просто не вистачає часу.
- А квіти твої улюблені?
- Я однаково люблю всі, тому що вони однаково довершені та прекрасні, немає жодної потворної квітки. Ними неможливо не захоплюватись.
А я ще додам, що неможливо було не захопитися Мирославою, настільки віяло позитивною енергією та доброзичливістю. Можливо, й справді варто частіше звертатися до природи — наймудрішого, найпрекраснішого митця.
Бажаючі доторкнутися до казки можуть прийти до центрального корпусу медичного університету та особисто поринути у захоплюючий світ художниці.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
