Неймовірна історія сталася минулого тижня у Вінниці. Одинадцятирічний Діма Вакула, учень 5-го класу 17-ї гімназії, знайшов під деревом 10 викинутих безпомічних кошенят. Добре серце хлопчика відгукнулось, і він приніс усіх кошенят додому.
У двокімнатній квартирі, де живе сім'я Вакулів та ще й пудель з морською свинкою, розмістити таке поповнення було важко. І тоді Діма вирішив їхати до бабусі на Великі Хутори. Все це споглядала собака Джудя. Вона як вірний друг не залишила Діму та поїхала з ним. Бабуся підтримала такий вчинок онука і прихистила кошенят у себе. Але найбільше здивування ще попереду. Бо через кілька днів десяток кошенят пригріла вже Джудя. На подив та захоплення оточуючих вона почала їх годувати своїм молоком. І тепер Джудя — мама. Але не собачатам, а кошенятам. Отож, не вірте, що кіт і собака можуть лише гризтися...
А стався такий феномен у селі Великі Хутори, куди і вирушили наші кореспонденти.
Одинадцятирічний Діма Вакула біля величезної коробки, де, згорнувшись калачиком, спали десять крихітних кошенят, не приховував своїх емоцій:
- У них тепер є мама — мій пудель Джудя.
- А де ти взяв стільки кошенят?
- Нещодавно, гуляючи вулицею, я почув голосне нявкання, — каже Діма. — Пішов на звуки і побачив целофановий пакет, а в ньому — кошенят. Я не міг залишити їх, адже вони могли задихнутись у тому целофані, тому забрав. Вдома погодував їх молоком з піпетки, подзвонив бабусі на роботу. Ми вирішили залишити кошенят у бабусі. Так у нас з'явилось троє кошеняток. Інших знайшов також випадково. Мама попросила мене сходити до магазину. Зазвичай, я ходжу однією дорогою, але того разу чомусь пішов іншою. По дорозі під деревом побачив кошенят із заплющеними очима, вони були ще мокрими. Коли я приніс їх додому, тато не дозволив залишити, сказав: «Ти що, кожну тварину з поламаним нігтем будеш додому забирати? Іди, віднеси їх кудись». А я відповів: якщо піду з ними, то вже не повернусь. Розумію, у Вінниці у нас невелика квартира, в якій вже живуть собака та морська свинка. Тому наступного ранку, зібравши усіх кошенят та пуделя Джудю, поїхав у село до бабусі. Бабуся мене завжди підтримує. Там вони усі і здружились. Джудя спочатку обнюхувала кошенят, насторожено їх вивчала, а згодом і годувати почала, у неї з'явилось молоко. Вночі Джудя не відходить від малих, піклується.
Ми у цьому переконались, коли фотографували щасливу сімейку. Джудя з осторогою поглядала на фотографа, чи не хоче він, бува, скривдити її малят.
- Чи є у кошенят імена?
- Ми поки що їх не називаємо, — продовжує Діма, — вони ж нічого не розуміють. Але нещодавно до нас у гості приходила маленька дівчинка, вона обрала собі кішечку з біленькою мордочкою, цілий день з нею гралася та назвала Пушинкою. Тепер я теж її так називаю.
В майбутньому Дмитро хоче стати ветеринаром, адже з самого дитинства дуже любить тварин.
- Коли онук був маленьким, то дуже хотів собаку, — розповідає Любов Григорівна, його бабуся. — Він брав мамин пояс від халата, прив'язував до шиї та гавкав, уявляючи себе собакою, відмовлявся їсти, тому йому купили Джудю. Хлопчик змалечку турбувався про бездомних тварин. Нещодавно Діма знайшов галченя з перебитим крилом, вилікував його та віддав у хороші руки.
Діма навчається у 17-й гімназії, перейшов до п'ятого класу, займається плаванням, у себе під вікном він виростив квітник, також дуже любить коней, непогано тримається в сідлі. Мріє, що коли виросте, матиме великий будинок, де буде багато тварин.
Юлія БУГАЙ
До речі, кошенята чекають на своїх майбутніх господарів. Перевага надається справжнім цінителям тварин з доброю душею. Якщо це ви, звертайтесь до редакції.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
