У селі Круподеринці Погребищенського району Вінницької області діти з неблагополучних сімей протягом 14 днів жили у наметовому містечку. Чотирнадцять хлопчиків та одна дівчинка вчились з користю проводити своє дозвілля та не порушувати закон.
А звідки виникла ідея створити такий табір розповів Микола Миколайович Маркетан, начальник відділу у справах неповнолітніх Погребищенського району:
- У 2001 році спеціалістом служби у справах неповнолітніх, а тепер головою РДА Тетяною Скарбовійчук була започаткована ідея проведення еколого-краєзнавчої експедиції «Краю мій лелечий». Саме тоді було зібрано 10 дітей та проведено експедицію по краєзнавчих місцях району. Минуло чотири роки і ми вирішили відродити цю ідею, дещо її вдосконаливши. Зібрали дітей з функціонально неспроможних та багатодітних сімей. На сесії районної ради підняли питання виділення коштів на закупівлю туристського спорядження та наметів і вже 11 липня табір запрацював.
...Околиця села, навкруги ліс, на території місцевого літнього табору виставлено п'ять наметів, діти в цей час були на тренінгах з психологами. По закінченню занять вони захоплено розповідали, як їм живеться у таборі.
- До нас у табір приїжджають різні люди, — розповідає Олег, — та розповідають про наші права, про відповідальність, якщо порушимо закон. А також ми ставимо казки, розігруємо сценки, беремо участь у змаганнях, а нам за це дарують призи.
- А мені найбільше сподобався день, коли проводився чемпіонат з футболу, — каже Андрій, — наша команда перемогла. А також ніколи не забуду поїздки у Почаїв, там дуже гарно, відчувається, що святі місця.
- Я хочу бути військовим, — розповідає Вадим, — тому мені сподобались турпоходи та екскурсія у музей Військово-Повітряних сил в одну з військових частин, яку ми відвідали.
- Кожен день у таборі присвячений якійсь тематиці, — розповідає Микола Миколайович, — ми намагались так завантажити та зацікавити дітей, щоб в них і думки не виникло зробити щось погане.
У наметовому таборі діти різного віку, найстаршому 17 років, а найменшому — 10. Проживають вихованці табору у наметах, харчуються у шкільній їдальні, яка розташована неподалік, до речі, їжу для дітей готували дві волонтерки з Погребищенського ПТУ.
- Коли діти тільки прийшли у табір, вони були як той Мауглі, не знали, що на обід буває друга страва, — розповідає Микола Маркетан, — вони виросли у сім'ях, де не було чистого простирадла. А тут долучились до цивілізації, їх привчили чистити зуби, мити ноги, прибирати за собою.
Поспілкувавшись із вихованцями табору, я зрозуміла, що кожен з цих п'ятнадцяти дітей, то окрема історія. Деякі з них ми розкажемо і вам.
Історія перша
Чотири роки тому чотирнадцятирічного Андрія, двох його братів та маму покинув батько.
- Ми живемо у с. Плисків, мама працює прачкою. Тато приїжджає раз у рік та платить нам аліменти. У нього там інша сім'я, вже навіть онук народився. Але нам краще, коли він у Росії, у Плискові він майже нічого не заробляв, а зараз нам допомагає. Я теж ходив на роботу — іноді телят пасу, іноді працюю помічником фуражира. Коли працював, то почав пропускати заняття у школі, адже гроші приємніше заробляти. Мама дізналась, насварилась на мене, у школу треба ходити. В майбутньому я буду трактористом, як тато, він мене дечому навчив.
Історія друга
Олег навчається в профтехучилищі на оператора комп'ютерного набору. Батьки — вчителі.
- В житті бувають випадки, коли не хочеш, щоб так траплялось, — каже Олег. — Одного разу я ненавмисно наїхав велосипедом на дівчинку.
Проти Олега була порушена кримінальна справа. Дівчинка швидко одужала, але її батьки виставили 55 тисяч гривень морального збитку. На щастя, кримінальну справу закрили. Але відбиток у житті хлопця залишився назавжди.
Історія третя
Одинадцятирічний Вадим живе в с. Довгалівка. Він ніколи в житті не бачив свого батька, знає лише, що його звати Володимир. У хлопчика є дев'ятимісячний братик, але він його теж ні разу не бачив.
- Мама тимчасово його залишила у Вінниці, але обов'язково забере, як тільки гроші отримає, — розповідає Вадим. — Я дуже хочу його побачити. А також хочу, щоб у нас був тато, та щоб його звали Вова, бо ж я Володимирович. А ще щоб він не пив горілки та щось робив вдома. У мене є вітчим Віктор, але він вже шість років сидить у в'язниці, бо вбив людину.
Як зазначив Микола Маркетан, у Погребищенському районі на обліку стоїть 77 функціонально неспроможних сімей, де виховується 163 дитини. Як правило, у цих дітей батьки або зловживають алкоголем, або з кримінальним минулим, або їх просто немає. Дивно, але ніхто з дітей не сказав, що їх не влаштовує сім'я, що їхні батьки погані.
Юлія БУГАЙ
PS. Організатори табору дякують усім спонсорам. На щастя, у нашій країні є люди, які небайдужі до обділених дітей.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
