КОЛИШНІЙ НАРКОМАН ВІДКРИВ У СЕБЕ ВДОМА РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР. Сьогодні від наркоманії помирає багато молоді. Так званий "золотий укол" забирає і 16-, і 20-, і 30-річних. Серця багатьох не витримують передозування
Ну, і нехай, скаже хтось. Нічого злу хворобу по світу розносити. Були б нормальними людьми — не мали б проблем, жили б довго та щасливо. Але, люди, озирніться! Трагічна помилка може статись з кожним.
Про це — 33-річний жмеринчанин Костянтин, колишній наркоман із 10-річним стажем.
– На наркотики я «підсів» в армії. Служба в Азербайджані була доволі важкою. Там ми їх використовували для зняття стресу. Прийшовши з армії, не вживав наркотиків деякий час, почав влаштовувати своє життя. Але нічого не виходило. З відчаю знову почав колотися. Потім почались проблеми із правоохоронцями, тюрма, через якийсь час знову нари.
Будучи на другій «ходці», почав роздумувати про сенс життя. Для чого живу? Якраз відійшов у інші світи від туберкульозу мій товариш. В останню мить свого життя він, затятий атеїст, почав кричати: «Господи, прости мене!». Мабуть, тоді і я пізнав Бога, став віруючим.
Я теж хворів важкою формою туберкульозу. І розумів, що невдовзі також піду за своїм товаришем. Сидів на нарах і просто сказав: «Господи, якщо ти є, то врятуй мене!». І почались зміни. Я захотів жити, хотів щось робити в цьому житті і бути корисним, але хвороба прогресувала. Яке ж лікування на зоні? Тоді я сказав: «Господи, якщо тобі моє життя потрібне, воно Твоє, а ні — це Твоя воля».
Із зони я вийшов інвалідом 2-ї групи. Хотів зробити собі пенсію. Але коли почав проходити комісію і зробив флюорографію, лікар сказав, що в мене нема туберкульозу. І по сьогоднішній день не згадую, що це за хвороба. Життя почало змінюватись на очах.
Поставив перед собою мету — створити власний реабілітаційний центр для наркоманів. Знайома із організації «Соціальна служба для молоді» запропонувала зайнятися спеціальною програмою для наркоманів. Працював волонтером. Розумів, що багато наркозалежних не хочуть лікуватись, бо бажання звільнитись від наркотиків хвилинне. Коли наркоман «під кайфом», розуміє, що йому потрібно лікуватись, треба змінювати своє життя. А коли його «ламає»... задля чергової дози — він готовий на все.
Працюючи волонтером, доводилося відправляти наркозалежних у реабілітаційні центри. Але, як виявилося, у центрах не вистачає місць. Багато хворих просяться: «Візьміть, будь ласка...». Їм пропонують зачекати три місяці, бо зараз немає місць. Але для наркомана три місяці це — вічність.
Тоді я подумав: а що, як забирати їх до себе додому? На отой проміжний етап — між голкою та центром реабілітації. Зараз у моїй квартирі таким чином проходять реабілітацію двоє.
За словами Костянтина, додому він бере не всіх. Щоб потрапити до нього — треба дійсно прагнути назавжди порвати з минулим. Бажаючі вилікуватися живуть як повноцінні члени сім’ї. Коли у них починається ломка, Костянтин намагається їх чимось зайняти. Ще одні дуже дієві ліки — молитви.
Досвід Костянтина довів, що наркоманів у його будинку не так кумарить, як в інших місяцях. Вже на другий день вони сплять як немовлята. На третій день вони вже прекрасно себе почувають. А медики говорять, що третій день ломки — це «пік».
«Бог допомагає усім, хто цього прагне, — каже Костянтин. — Якщо наркоман шукатиме чистоту в собі, прагнутиме досягти своєї мети, знайти сенс свого життя — в нього все вийде».
До речі, зараз Костянтин — директор громадського об’єднання «Центр муніципального розвитку». Саме цей центр проводить програму «Зменшення шкоди», яка направлена на боротьбу із наркоманією, як хворобою. Разом із Костею тренінги у школах та інших навчальних закладах проводить досвідчений психолог Тетяна Ковальчук. Вони співпрацюють із Вінницьким громадським конгресом «Сталість». Отож, якщо дуже захотіти, то все вийде.
20 років «на наркоті»
«За 20 років залежності від наркотиків я не одну сотню разів намагався покінчити з цим. Говорив собі, що я не слабак. Думав, що горілкою задавлю свій «кумар». Неодноразово лікувався в наркоклініках. Але нічого не виходило. Після них я міг витримати лише місяць або два. Здавалося, що я живу в Пеклі на землі, з якого не було виходу. Неодноразово хотілося зробити «золотий укол». Але, очевидно, Богові я все ж таки був потрібний, бо у 2003 році я зустрівся із Костиком. Він запевнив мене, що наркоманія не тільки моя проблема і він хоче мені допомогти з нею справитися. Я потрапив у «Центр муніципального розвитку». Там, я дізнався, як вирішуються проблеми ПІНів та ВІЛ-інфікованих в Європі. Переконався, що наркоманія виліковна, і, що до нас ставляться як до людей. За період моєї реабілітації в сім’ї Костика я дійсно захотів жити по-іншому. Жодної пігулки. Тільки любов, розуміння, підтримка змогли змінити мене та мою сестру.
За цей малий проміжок часу я отримав такий заряд позитивної енергії, що зараз хочу поділитися нею із усіма, кому вона так необхідна». Такими враженнями про «Центр муніципального розвитку» з нами поділився Сергій, колишній наркоман із 20-річним стажем.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
