"Я ГЕЙ І ХОЧУ ЖИТИ У ВІННИЦІ..." Хлопець - іноземець і офіційно хоче отримати українське громадянство
Для довідки: останні дослідження медицини ще раз довели, що нетрадиційна орієнтація людини закладається на генетичному рівні і змінити її орієнтацію впродовж життя неможливо.
Коли я прийшла на інтерв’ю, Діма поставив дві умови — не називати його справжнє ім’я та не показувати його обличчя. Він родом з Туркменистану, країни, де відмінили усі публічні бібліотеки, крім столиці, закрили всі лікарні та на честь дітей їхнього керівника назвали дні тижня, а місяці — в честь жінок його сім’ї.
Дімі зараз 28, останні 8 років він нелегально живе в Україні. Його найголовніша мета зараз — це отримати український паспорт. «Я хочу легалізувати себе. Ось тоді я зверну гори, буду працювати», — каже Діма. – Вперше я приїхав в Україну в 1991 році відпочивати у табір «Барвінок». Тут я долучився до віри, у мене з’явилася хрещена.
– А що підштовхнуло приїхати сюди назавжди?
– Моя нетрадиційна орієнтація. Там я не міг нормально з цим жити. Мене переслідували. Доходило до того, що погрожували посадити, адже за це в Туркменії і досі є стаття... Я не міг багато чого собі дозволити — вдягатися, як хочу, робити, що я хочу, навіть проколоти собі вухо. А геї там є, але цього соромляться, вони ховаються, про це ніхто не говорить, ніби їх і немає. І СНІДу там також «немає», хоча ситуація, наскільки мені відомо, не з найкращих. Є наркоманія і алкоголізм, але і це намагаються приховати.
Я родом з невеликого міста. Приблизно такого, як Вінниця, може, трошки меншого. Там молоді немає куди діватися, роботи немає. Остаточне рішення мені допомогла прийняти мама. Якось я їй сказав, що більше не можу тут жити. А вона відповіла: «То їдь до хрещеної, в Київ». Так я і поїхав до неї в гості у 1997 році. Але квиток назад тоді не купив...
Хрещена влаштувала мене піонервожатим у табір. Вдома я вчився на хореографа, тому працював з дітьми, ставив танці. Але літо закінчилося, потрібно було десь працювати, і я влаштувався в рекламну агенцію, наймав кімнату. Та стабільного заробітку не було, постійної роботи також. Я ж жив нелегально. Якось трапилося таке, що мені місяць перед Новим роком не було де жити і що їсти. Інколи видзвонював знайомих, ночував у них. Якщо ні — то на вокзалі. Бувало, нерви здавали. Телефонував додому і казав: «Мамо, я повернуся». «Тільки через мій труп, — казала вона. — Тут із твоїх знайомих нікого не залишилося. Тебе можуть посадити...»
– Ти ж сумуєш за домом?
– Так. Тільки не за людьми, з якими спілкувався, а за природою. У нас там степи, море, така краса! Якось в Інтернеті натрапив на фотографії свого міста, так у мене сльози самовільно покотилися... Але тут я вже відчуваю себе як вдома... Ти не проти, я закурю...
– Ти одразу знайшов собі компанію?
– Ні, рік промучився. А вийшла дуже анекдотична ситуація. Якось ми із колегами, коли я працював у Києві, після роботи пили пиво. І хтось сказав: «У парку Шевченка збираються геї». Я подумав: «О, варто туди сходити!» Прийшов, ну дуже соромився, сів на лавочці, голову опустив. Ні до кого не підходив, сподівався, що хтось захоче познайомитися. Просидів так годину. А коли я вже пішов до метро, мене наздогнав один хлопець, запросив на пиво. Так і поїхало... А що найкумедніше, я рік ходив в одне кафе і не знав, що саме там також збираються геї!
– А як в Україні ставилися до твоєї орієнтації?
– Нормально. Мені подобається, що про це тут відкрито говорять. На роботі одна дівчина, коли дізналася про мою орієнтацію, то так зраділа! «Я обожнюю геїв, вони такі класні! В мене всі друзі геї!» — кричала вона. У мене в країні такого ніколи не було б.
– Як ти потрапив до Вінниці?
– Я вийшов на Вінницьку правозахисну групу. Вона допомагає отримати статус біженця. Це дасть мені змогу легалізуватися в Україні — для мене це зараз найголовніша мета. Хотів би залишитися жити у Вінниці, працювати.
Мені багато чого довелося пережити... Якось вдома мене заманили на одну квартиру, — Діма важко зітхає та закурює ще одну цигарку, — і намагалися пустити по колу. Я вистрибнув з вікна другого поверху. Слава Богу, цілий залишився.
Бачиш синці під оком? Це півтора місяця тому я познайомився з хлопцем. Він виявився натуралом, побив мене в під’їзді. Я тиждень відлежувався в лікарні. Мені мій один знайомий сказав: «Я не уявляю, як ти вісім років так прожив. Я б, напевно, вже повісився...» Але у мене є мета. І коли отримаю український паспорт, я зверну гори. Хочу жити та працювати як нормальна людина.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
