"15 РОКІВ ТОМУ У МЕНЕ ТЕБЕ ВКРАЛИ... Тепер називають "кінченим алкоголіком"
«Сьогодні я повернулась у рідне місто. До нестями захотілось на човновій станції взяти човен і повторити цю подорож по Бугу. Таку ж, як 15 років тому. Так я попрощалась із своїм першим коханням. Тоді веслував ти і завіз мене в сокровенне місце. Там росло море водяних білих лілій, з яких ти подарував мені букет... Це були мої перші квіти кохання і перша безумна любов, яку я як однолюбка впродовж всього життя вирубувала з серця — болісно, безжалісно і... малорезультатно.
Я була чистою і незайманою... І ти, як я ці білі лотоси, беріг мене для чогось вищого... Пам’ятаєш, як сказав, що це не станеться доти, доки я сама цього не захочу... А як дівчина, вихована на пуританських принципах, вголос це могла сказати?... Так тривало цілих п’ять років. Із учениці я встигла стати студенткою і отримати червоний диплом університету.
Але подаровані лілії зів’яли... А тебе... піймали в чорні тенета. До речі, підло так і підступно піймали, хоча за традиційною схемою. Просто одна твоя однокласниця через заздрість, до нестями ненавидячи наше щастя, підставила тобі свою подругу. Вона не берегла себе для вищого і віддалась тобі при першій же нагоді.
На всьому чистому дуже разюче видно болото. І воно невдовзі стало очевидним... Та й як не випливти, коли ти після такої підстави загримів... у вендиспансер. Тобі занапастили тіло... Мені душу...
Я — не «Ваніш». Таких плям зі своєї душі виводити не вміла... І втекла. Від тебе, від себе... від всіх рівно через місяць під весільну фату. Кажуть, що й мені на злість ти одружився із дівчиною із оточення вищезгаданої доброзичливиці за місяць пізніше. А від цього «лайна» треба було втікати подалі. Боже, чи знаєш ти, що далі витворяв цей «кодляк», щоб тебе віддалити від мене. Брехня, плітки і вже не плями — море болота...
Втікають від обставин — від кохання не втечеш. Це я зрозуміла пізніше. Але тоді своє кохання я закрила в маленьку скриньку, а ключик викинула... в Атлантичний океан, через який пролягав мій шлях до нового дому. Коли поверталась до батьків — чула про себе від цього вибраного тобою оточення безліч неймовірних пліток, навіть те, що я вбила нашу дитину. Кажуть, що ти мене захищав, бо ж лише ти знав, що наше кохання було незайманим...
Скажу чесно, мене це озлобило. І я поклялась, виїхавши назавжди з міста нашого дитинства, більше ніколи тебе не бачити та знати. Мені здавалось, що це ти зробив вибір!!!
Тепер знаю, тобі про мене нагадувало життя. Господь подарував тобі на Тетянин день донечку, і ти назвав її моїм ім’ям. Я знаю, що у тебе не склалась кар’єра і через ненажерливий апетит дружини ти змушений був піти із армії. Їй чогось здавалось, що вона, не працюючи, має бути господаркою мідної гори. Жаль, бо таким, як ти, офіцерам, сам Бог велів ставати генералами... Гонитва за «довгим рублем» розхитала твою душу та серце — напевно, тільки мені судилось знати, що з тобою так вчиняти не можна було... Такі люди без улюбленої справи задихаються, гинуть...
«Базар — вокзал — діла — дрова» приносили твоїй дружині ефімерний добробут, і вона роз’їжджала по курортах світу. А ти шукав порятунку у горілці...
Коли їй було розгледіти, що ти падаєш у прірву?..
А ось коли ти у ній опинився, почала плакатись всьому світові, що ти «кінчений алкаш»...
Саме ці почуті мною під час цього приїзду слова перевернули всю мою душу.
Це ж якою бездарною та немудрою особистістю треба було бути, щоб спортсмена-триборця, випускника елітарного військового вузу, розумника-красеня довести до цього стану або ж віддати цій страшній нірвані...
Тепер я зрозуміла свою помилку, бо це я через свою гордість віддала тебе цій нірвані. Це я не боролась за тебе... Але чому й ти не боровся за нас? Тепер я вже мудра, а тому і це знаю... Я через свою гордість, а ти через свою. Ти уявляєш, як би ми жили, коли хоча б десяту частину наших мрій втілити в життя?
Жаль, що тоді ми не читали Біблію, бо ще тоді б знали, що гординя — великий гріх...
Випадок з тобою навчив мене багато чому, і тому, зціпивши зуби і не думаючи більше про кохання, я будувала самотужки свій Олімп. Може, тому, щоб стати недосяжною для всього цього бруду і пліток.
І ось я тепер на ньому. Ти знаєш, що я тепер доволі відома особа і тепер мене ставлять як приклад для наслідування ... і твоїм дітям у школі, в якій навчались і ми... Скажи, хіба не Бог звів одного разу на одній стежині нашого парку мене і твою дружину, що гуляла із донечкою, яка, побачивши мене, чомусь вигукнула: «Мамо, я хочу стати такою, як ось ця тьотя»? Твоя дружина заніміла від злості. А я від подиву, що Господь так близько!!!
На жаль, навіть мій сьогоднішній статус не дозволить взяти тебе на мій Олімп. Я не маю права зробити нещасними свого сина та чоловіка. Крім почуттів, у мене є ще обов’язки і відповідальність. Життя навчило мене мудрої істини — не можеш любити, кого можеш, люби — кого маєш.
Зрозумій, я вже не можу повернутись у наше щастя. Але якщо ти покличеш — допоможу... Та я ж забула, ти краще загинеш, але із простягнутою рукою не прийдеш... І в цьому весь трагізм...
Далі я залишаю право тобі дописати цей наш лист. Допускаю, що й тобі так хочеться все вилити на папір.
На жаль, я прочитати це зможу в «Інтернет-виданні» цієї газети. Мій дім тепер у далекій країні, де немає лілій.
А, може, я їх просто не помітила, бо ростуть вони для інших. Зате там є все... крім тебе. Я клятви своєї дотримала. Не побачила тебе і тепер. А для чого, коли твоя білосніжна і щира посмішка так часто сниться мені ночами. Ось і все, що я взяла для себе із нашого минулого. Люди, хоча б цей гріх я можу собі дозволити???
Всіх, хто прочитає ці рядки, прошу — не влазьте своїми брудними черевиками у чуже щастя, не крадіть у інших любов. Ви ніколи не станете щасливими не із своєю половинкою. І якщо думаєте, що обманете світ, то невдовзі саме вас жорстоко обмане життя і викине як штрафника зі свого ігрового поля на узбіччя.
Юнаки і дівчата, ніколи не повторіть нашого шляху! Боріться за свою любов. І у ній в жодному разі не ставте на перше місце гордість. Боріться до останнього».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
