"КОХАЙ, ТІЛЬКИ НЕ ЗАКОХУЙСЯ... ІНАКШЕ МОЖНА ВТРАТИТИ ВСЕ. Йому - 20, мені - 38. У пам'яті про наше кохання залишились лише спогади та біль в душі"
«Коли у мене не залишилось в душі жодних почуттів, я вирішила розповісти свою історію. Можливо, комусь вона допоможе не зробити невірний крок.
Моя подруга, якій 21 рік, дізнавшись про мій вчинок, крутила пальцем біля скроні, обзиваючи мене дурепою. Ми тоді добряче посварились. Але.. час минув і все розставив по місцях. Як виявилось, я дійсно дурепа, та ще й яка! Тепер я перепрошую свою подругу: «Вибач, ти була права».
Мені 38 років. Було все, про що може мріяти жінка: високооплачувана робота, любий син та чоловік. Кажуть, не потрібно бажати чогось більшого, а задовольнятись тим, що є, інакше можна втратити все. До певного часу мене такий стан речей цілком влаштовував.
Завжди, читаючи історії з життя різних людей, я посміхалась над тими, де розповідалось про кохання з великою різницею у віці. Ну, загуляв чоловік з молоденькою. Ну, жінка знайшла собі молодого коханця. Що тут такого? Зі мною такого не станеться — вважала я.
Його звали Ігор. Йому було 20. Молодий, ставний, красивий, немов зійшов з обкладинки чоловічого журналу, якогось дня зайшов до нас на роботу. У пошуках моєї колеги Тані він натрапив на мене. Ось так ми і познайомились.
Потім він почав приходити частіше, ніби по роботі до Тані, але всю увагу звертав на мене. Уявіть собі, доросла жінка, у якої сім'я, яка вже давно не відчувала ні до кого ніяких сильних почуттів — ЗАКОХАЛАСЬ! Скажи хто мені таке якийсь місяць тому — я розцінила б це як жарт, але…
Були зустрічі, телефонні дзвінки, я почувала себе 16-літньою дівчиною. Навіть чоловік помітив, які зі мною відбулись зміни. Почав цікавитись, а я жартома відповідала, що на вулиці весна, тому кожна дівчина та жінка дуже змінюються в цю пору року. Він вірив.
Та правду кажуть: «Скільки ниточці не витись, а кінець настане». Настало літо, і Ігор зник — просто перестав приходити на роботу та відповідати на мої дзвінки. Хтось сказав, що він поїхав у Росію до своїх батьків. Я турбувалась, але вірила, що він повернеться і все буде, як раніше.
До того часу про наш роман знали чи не всі. Дізнався і мій чоловік. Забрав сина, поміняв місце проживання. Я його дуже і дуже образила. Але, як всі закохані, тоді я цьому не надала значення. Я була щаслива та насолоджувалась щастям. У мене ніби відкрилось «друге дихання», яке допомагає спортсмену добігти до фінішу. Я забула про те, що я матір, дружина, забула про все на світі. Був тільки він. Молодий, красивий, уважний… Та якось зразу зникло все.
Бувають такі дні, які приносять тільки погані новини. Моя кар'єра постала перед великим питанням. Найстрашніше — могли звільнити з роботи. До цього, правда, не дійшло, але начальник виніс догану. Наступною новиною була заява сина: «Я хочу бути з папою, а до тебе буду приходити в гості». Потім і «папа» «ощасливив», сповістивши, що знайшов іншу і збирається подавати на розлучення.
Але «післямовою» цього дня була новина мого Ігоря. Він прийшов, як завжди — раптово. Красивий, ставний, молодий. Поруч з ним стояла дівчина, яка ніби доповнювала його самого — молода та вродлива. Обличчя маленького янгола, худенька, невисокого зросту. У ній відчувався шарм. Ігор посміхнувся і познайомив мене зі … своєю молодою дружиною. «Якщо кохаєш мене, то тобі тільки залишилось порадіти моєму щастю».
Що я тоді пережила — словами передати важко. Я втратила ВСЕ: чоловіка, сина, улюблена робота уже не приносить радості. Але найбільше — я втратила віру в людей. І коли хтось мені розповідає про кохання, я з впевненістю кажу: «УСЕ в цьому житті — ТИМЧАСОВЕ! Як матеріальні речі, так і почуття. Кохай, тільки не закохуйся. Інакше втратиш ВСЕ».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
