"ЧОМУ ФАКУЛЬТЕТУ ФІЗВИХОВАННЯ НЕ ПОТРІБНІ СПОРТСМЕНИ?" Розповісти про вступ сина-спортсмена приїхала ще одна мама
- Ось перша нагорода сина, Віті тоді було всього 5 років. Який же він був щасливий, — розповідає Валентина Коваль із Шаргорода. А затим дістає із пакета, який принесла до редакції, ще цілу купу нагород сина. Виявляється, що Вітя кандидат у майстри спорту, неодноразовий чемпіон області та України.
- Вирішила приїхати до вас після того, як прочитала статтю про Аню Ворону, майстра спорту, багаторазову чемпіонку України, — говорить Валентина Йосипівна. — Мої земляки кажуть, поїдь, бо у тебе ж сином така сама ситуація. Розумієте, у нас вся сім'я спортсменів — чоловік взагалі фанат. Він не уявляє свого життя без боротьби з дзю-до, щоденних тренувань. Тому і організував у райцентрі спортивний клуб «Тайфун», який відвідують наші двоє синів. Я знаю, що таке в сім'ї три хлопці-спортсмени. Кожному кімоно, особливе харчування. Тому потрібно стільки важити, тому стільки. Все це великі затрати. Я знаю, що таке психологічний бар'єр, які долали мої діти із райцентру, як «селюки», коли почали їздити на змагання до Вінниці.
Наш молодший син ходив до спортзалу ще з соскою. З ним батько починав із ігор. А потім поступово привчив синів до поразок та злетів у боротьбі. Але як просто, виявилось, можна врізати крила.
Мова піде про старшого сина, який цього року хотів вступити до педуніверситету. Рік за роком перемоги та поразки загартовували його. Вже з 2000 року Вітя не мав собі рівних серед спортсменів Вінницької області. А цього року син став чемпіоном міжнародних змагань на турнірі пам'яті загиблого Сашка Олійника. Покійний був старший за нашого Вітю на кілька років і не раз судив його змагання. Грошову винагороду з цього турніру діти-переможці віддали батькам загиблого Сашка.
Потім син готувався до першості України. Але через перелом другої руки мрія стати майстром спорту відійшла на задній план.
Після закінчення школи всі пророкували Віті навчання в педуніверситеті. Район видав цільове направлення, сподівались, що після закінчення навчання син піде працювати вчителем у рідну школу, яка, до речі, і досі без спеціаліста-фізкультурника.
Найперше, що нас вразило при вступі, чому нікому непотрібні виявились багаторічні досягнення сина у спорті? У приймальній комісії нам сказали, що нагороди та грамоти нікому не потрібні. Але ж як їм буде тоді відомо про кожного майбутнього студента. Нас здивувало, чому батьки не мають права дізнатись про результати здачі нормативів своїми дітьми?
Все відбувалось під сімома замками. На підтягування, стрибки в довжину дітей впускали по-одному. Може, тому, щоб не було свідків невдалої здачі тих дітей, які їм «потрібні», у яких в результаті виявлявся кращий бал.
Про те, що син взагалі не пройшов, нам сказали після написання диктанту.
Хотілося б дізнатись, де сказано про те, що його обов'язково необхідно писати чорною пастою? Може, так легше виправляти помилки «потрібних» дітей?
Зараз наш син вступив, але в інший вуз, де нам сказали, що така дитина у них буде одна. На жаль, у цьому навчальному закладі немає спортзалу і тепер Вітя шукає, де йому займатись спортом.
Після всього він лише сказав мені з батьком, що нам, певно, треба більше заробляти. Сина зламали морально. І дійсно, заради чого були всі ці 12 років, які він присвятив спорту? Мабуть, тепер і молодший син через два роки не буде вступати у педуніверситет. Бо ця образа для всієї нашої сім'ї. Мені лише хочеться запитати: чому факультету фізвиховання не потрібні спортсмени?
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
