У БАГАТОДІТНІЙ СІМ'Ї РУСЛАНА ТА АРЧІ ТКАЧУКІВ З'ЯВИЛАСЬ ЩЕ ОДНА ДОНЬКА. 3-місячну дівчинку доглядає одразу 10 братиків та сестричок
Ми вже писали про те, як за допомогою релігійної громади у м. Вінниці був побудований будинок сімейного типу, куди із дитячих будинків Вінниччини взяли 10 дітей. Їх вихователями став український хлопець Руслан та дівчина із Індії Арчі. Невдовзі вони одружились. І 18 червня у них народилася донечка.
У дитячому будинку сімейного типу, поки що єдиному на Вінниччині, радісне поповнення. У молодого подружжя, яке стало мамою та татом одразу десяти дітям, народилась власна донечка. А починалось життя у цьому будинку, як у таборі — дівчатка із мамою Арчі спали на одному поверсі, а хлопці з татом Русланом — на іншому.
Вже тоді діти почали запитувати у своїх нових батьків, коли вони одружаться. Хоча тоді між молодими людьми ще нічого не було. А вже через деякий час десять дітей вартували під загсом своїх батьків, які вирішили поєднатися у шлюбі. А Ізабелла, яка народилась 18 червня, стала вінцем невинних дитячих запитань та почуттів молодих людей.
Тато Руслан каже, що, здається, з народженням дівчинки їх діти подорослішали і почувають себе і дядьком чи тіткою, і старшим братом чи сестрою. Нещодавно найменшенькі у родині хлопчики вже мали почесну змогу потримати дівчинку на руках. А маленька, роздивившись, що навкруги стільки няньок, з народження почала протестувати проти лежання у ліжечку.
– Вона дуже активна дівчинка і вже знає, що таке спальний мішок, — пояснив тато Руслан. — Нещодавно ми брали її у турпохід. Разом з дітьми їздили до моєї мами в Могилів-Подільський район у село Козлів. Все було по-справжньому: намети, спальні мішки, вудочки. Такий вид відпочинку у нас з того часу, як ми з Арчі збирали гроші на «медовий місяць». А потім вирішили накупити все для відпочинку на природі та поїхали з дітьми в село.
– Сусіди спочатку дуже переживали, що це буде, коли приїде така велика сім’я, одразу десятеро дітей, — розповідає мати Руслана Валентина Степанівна. — А потім визнали, що діти спокійні, працьовиті. Вони і в городі мені допомогли, і по господарству. Без цих дітей я вже не уявляю себе, це мої онуки. Тому через тиждень, як вони поїхали, я приїхала сюди. Рада, що мій син знайшов себе в дітях. Я знаю, що таке виховання дітей, бо вже 21 рік працюю у дитячому садку. Кожна дитина — особистість, у кожної свій характер. Але Руслан ніколи не скаржився. Хоча інколи у нього для своєї дитини залишається менше часу.
– Цього року ми хотіли взяти ще дітей, — продовжує Руслан. — Але маленька забирає часу та енергії за чотирьох. Загалом всі наші діти — знайомі нам ще по попередній роботі в будинках-інтернатах. А ось з Вікою, яка зараз в Африці разом із Михайлом (це наші старші діти, їм по 18 років), ми познайомились на вулиці. Через пиятику мами вона втекла з дому в 10 років. Таким безпритульним дітям ми проводили служіння прямо серед вулиці: чи-то на вокзалі, чи то біля Вічного вогню, де вони бігали. І вона, одна серед цих дітей, попросила оформити її в інтернат. Певно, тому, що Віка виросла на вулиці, у неї серце лежить до місії. Організація, яка нас підтримує, займається тим, що планує побудову подібного дитячого будинку в Африці, який вмістив би близько 60 дітей. Адже через громадянську війну ситуація там критична. Діти тисячами живуть на землі. Багато з них сироти. Повстанці, як розповів нам наш друг Ерік Манфред, нападають на села, ґвалтують та вбивають жінок.
Міша із Вікою, звісно, не в самому вогнищі конфлікту, вони знаходяться біля столиці країни, де все під контролем уряду. Після закінчення школи діти поїхали на півроку, але якщо їм далі відкриють візу, вони залишаться до наступного літа. Пишуть, що їм дуже подобається і вже взимку вони візьмуть дітей.
– Мій старший брат Міша в Африці, а меншенький — Сергій вчиться зі мною, — розповідає інша вихованка 15-річна Віта. — Ми всі вчимось в одній школі, тому якщо у когось із нас виникають конфліктні ситуації, меншенькі знаходять нас, просять захистити. Я з братами з Вороновиці. Наша мама померла 5 років тому. Ми залишились з батьком, який пив, бив нас. Змушував ходити красти, аби йому було за що випити. Влітку ми ходили по чужих городах або просто просили у людей щось поїсти. Тепер моя рідна сім’я тут. І інколи мені здається, що я тут народилась.
Ось так кожен із дітей у цій сім’ї робить свій вибір, знаходить себе. Бо мета їх батьків-вихователів — відкрити в них ті таланти, які їм дав Господь, передати свій духовний спадок. Кожна дитина у цій сім’ї відчуває себе потрібною та значимою, бо у неї є так багато. І тепер минуле пригадується як страшний сон в порівнянні із теплим «отчим домом» (такою є справжня назва цього дитячого будинку).
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
