ЯК ЛЖЕСВЯЩЕНИК ОРГАНІЗОВУВАВ У МОНАСТИРІ "СУБОТНИКИ". "Послушання" незаймані черниці виконували, обслуговуючи властьімущих
Її та ще інших дівчат використовував священик для обслуговування властьімущих престарілих керівників, які від дівочих сутан і тіл під ними «тащилися». За цю «полуничку» платили щедро. Невдовзі виявилось, що цей священнослужитель — самозванець. Однак, він зумів увійти в довіру і отримати прихильність у найвищих представників влади. Інакше, як би він міг хрестити їхні кабінети, бувати на високопоставлених прийомах і навіть видавати своїм постійним дівчатам-послушницям за сумлінну «працю» справжні дипломи деяких вузів України...
- Я тут, — мовила несміливо, — написала дещо. Не сприймайте мене за божевільну, але усе це правда. Істинна правда. Спаси вас, Господи.
Передавши мені до рук конверт, дівчина зникла за дверима.
«Спаси вас, Господи»… Так, зазвичай, кажуть набожні люди. Такий вираз я не раз чув, відвідуючи монастирі. Хто ж вона, ця дівчина? Мою цікавість більш аніж задовольнив її лист. Бо то був не просто лист, а ШОКуюча сповідь 16-річної послушниці, написана на 18-ти сторінках шкільного зошита. Підозрюю, що сповідь була б об’ємнішою, якби зошит був більший.
Далі ми подаємо фрагменти цієї сповіді.
Ця симпатична, я сказав би, навіть вродлива дівчина у гамірливій залі редакції почувалася ніяково.
«… Рік тому я стала послушницею в одному з відомих в Україні монастирів. Чомусь думала, що так буде для мене краще. Бо кому я потрібна? Мама відмовилася від мене одразу після народження, виховувала бабуся. А минулого року вона померла.
Монастир справив на мене надзвичайне враження. Величний храм із багато оздобленими іконами, море свічок, запах ладану… Молоденькі монашки у простих чорних хустинках співали на кліросі, старші – у високих клобуках – молилися. Які вони усі не від світу цього — подумалося. Здавалося, я опинилася в іншому вимірі. Там навіть думалося якось по-іншому, не по-мирському.
А потім почалися мої «послушанські» будні. Я виконувала найрізноманітнішу роботу. Виготовляла свічки, допомагала пекти проскурки, шила, прала, прибирала… І звичайно ж, багато часу проводила у щирій молитві нашому Спасителю та Викупителю Ісусу Христу. Зізнаюся, призвичаїтися до армійського «режиму» з підйомами о 5.30, всеношними службами та дуже строгою дисципліною було непросто. Але, як кажуть, людина звикає до всього. Я навіть подружилася з кількома молодими дівчатами, разом ми готувалися прийняти постриг. Але події одного дня, вірніше, ночі назавжди зруйнували мою монастирську ідилію і перевернули усе з ніг на голову.
…Я не знаю, звідкіля у храмі монастиря з’явився отець Н. Енергійний, молодий, дужий і аж занадто підприємливий як на священнослужителя, він одразу «перекроїв» усталений уклад нашого життя під себе. Його побоювалися навіть старші сестри. І, як виявилося, неспроста. Бо це був… диявол у чернечій рясі.
До монастиря я читала багато різної літератури. Пригадую, в одній книзі описувалися «суботники», які московські міліціонери влаштовували для тамтешніх «тузів». Так ось, цей «святий отець» запровадив щось на зразок тих «суботників» у святій обителі. Раз чи два рази на місяць до монастиря під’їжджали «круті» іномарки і відвозили виконувати молоденьких черниць «послушання» у Пущу-Водицю. Думаю, ви розумієте, про яке «послушання» йдеться. Екзотики старим збоченцям захотілося! З «нареченими Христа» переспати… Вбивати таких виродків без суду та слідства!
Знаю, ви подумаєте, як може вона, що була у монастирі, судити когось? Сказано ж, не суди та несудимим будеш. Хай Бог простить, але чому Він дозволив це жахливе повернення Содому та Гоморри? Ще й куди, у монастир! Хіба не бачив, як наступного дня розпусний святий отець дихав перегаром в обличчя ґвалтованим послушницям, відпускаючи їхні гріхи? Хіба не бачив їхніх сліз чи не чув благань? Бо-же!!!
Звичайно, після такої ганьби я покинула той монастир. І хтозна, чи зважилася б написати про усе це, якби не дізналася, що проти того священика правоохоронними органами порушено кримінальну справу. Виявляється, насправді, отець Н. не має сану, він – звичайний аферист. Досудовим слідством наразі доведено, що свого часу він був водієм одного з духовних чинів. А ось яким чином йому вдалося «втертися» у довіру до найвищих державних мужів (кажуть, він навіть проводив обряди хрещення дітей деяких народних депутатів) – поки що з’ясовується. Як і та обставина, яким чином він виготовляв і розповсюджував дипломи найпрестижніших столичних вузів.
Я дуже сподіваюся, що зло буде покаране. Але як мені жити з такою плямою?..»
Дівчина не вказала свого імені. За інших обставин лист було б кваліфіковано як анонімний і редакція ніколи не надрукувала б його. Але я бачив автора цієї страшної сповіді. Бачив вродливе юне дівча, чиє життя сплюндрували розбещені властьімущі. Як вони лише не бояться кари Господньої?
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
